Кривавими слідами. Ксенія Циганчук

дідька він не прийшов із вами, пані? Ви ж маєте розуміти, що поліція хоче спілкуватися з усіма». Насправді Валентин уже давно доповів Скляру, що разом з Ілоною їде і її кузен.

      – Не знаю, що він зможе вам розповісти, – розвела руками Ілона. – Він тільки вранці повернувся з Мінська. Та й мене не було в місті. Мала деякі справи в Києві. Теж лише сьогодні приїхала, – тільки зараз вона відчула, як холодно в будинку. «Опалення не ввімкнене?» – здивувалася.

      – Нам із ним усе одно доведеться поспілкуватися, – ввічливо усміхнувся слідчий. – Пропоную зробити так: ми з вами поговоримо, потім ви підете за Крістіною, але попередньо скажете своєму братові, щоб він підійшов до мене сюди. Добре?

      – Гаразд, – змучено відповіла Ілона, усе ще продовжуючи роздивлятися слідчого. Помітила, що кожного разу, коли той примружувався, на лобі в нього з’являлися поздовжні зморшки. «Цього поліцейського можна легко запам’ятати. Не здивуюся, якщо чимало злочинців чули про нього саме завдяки його зовнішності».

      – Навіщо ви їздили до Києва? – поставив перше запитання слідчий, приготувавшись занотовувати відповідь до свого ґаджету.

      Здається, Ілона зовсім не здивувалася сучасному «нотатнику» Скляра. Хоч, як правило, люди із цікавістю сприймали цей незвичний в Україні спосіб занотовувати інформацію.

      – Робота, – знизала плечима. – Я стоматолог. У Києві проходила конференція лікарів.

      – Дитину ви із собою брали? – рука потяглася до кави. Цього разу він зробив кілька ковтків. Знову повернув стаканчик на місце.

      – Ні, що ви. Як би я за малим там доглядала? Йому лише за два місяці рік.

      Скляр трішки довше, ніж вартувало б, затримав на ній свій погляд. «Ця жінка здатна причаровувати», – подумав. Вона не була аж такою гарною, однак надзвичайно мила. Із такими часто буває набагато приємніше, ніж із красунями. І пам’ятаєш їх довше.

      – Лишили на брата? – повернувся до реальності слідчий.

      – Ні, я ж кажу, він літав у справах до Мінська. Теж тільки сьогодні повернувся.

      Єгор звузив очі: обох не було в місті на момент скоєння злочину. Збіг?

      – Із ким же ви залишали дитину? – поцікавився поліцейський.

      – Із нянею, – просто пояснила Ілона.

      – Часто користуєтеся її послугами? Де ви, до речі, її знайшли?

      – Та не треба було довго шукати. Це дівчина-студентка, наша сусідка. Вчиться на медсестру в медколеджі. Дуже серйозна й надійна. Уже не раз я користувалася її послугами. Коли одна виховуєш дитину і при цьому змушена працювати, няня – просто необхідність.

      Скляр подивився кудись за спину Ілони Вітторіно. Жінка автоматично озирнулася. Виявляється, їхню розмову слухав той самий коп, який щойно так неочікувано кинувся поперед неї.

      – Усе гаразд? – поцікавився Єгор, помітивши зніяковіння жінки.

      – Так, – усміхнулася.

      Єгор із Тарасом непомітно перезирнулися. Від них не приховалася ніяковість жінки, коли вона зрозуміла, що слухає її не лише Скляр. З іншого боку, певно, кожен