Название | Тлумачення снів |
---|---|
Автор произведения | Зигмунд Фрейд |
Жанр | Классики психологии |
Серия | Зарубіжні авторські зібрання |
Издательство | Классики психологии |
Год выпуска | 1900 |
isbn | 978-966-03-8736-2 |
Зрештою всі, хто обстоює тезу про збереження моралі у снах, уникають визнання цілковитої відповідальності за свої сни. Так, Гаффнер стверджує (Haffner, стор. 24): «Ми не несемо відповідальності за свої сни, оскільки наші думки і воля [уві сні] позбавлені єдиної основи, на якій наше життя посідає правду і реальність… З цієї причини не може жодне бажання чи дія у сні бути праведними чи гріховними». Але люди несуть відповідальність за гріховні сни, веде він далі, настільки, наскільки непрямо спричиняються до них. Люди зобов’язані очищати свою душу, особливо перед сном.
Набагато глибший аналіз цієї суміші відхилення й визнання відповідальності за моральне наповнення снів знаходимо у Гільдебрандта. Він зазначає, що, розглядаючи аморальні сни, ми маємо зважати на драматизм їхньої форми, в якій найскладніші процеси мислення втиснуті у короткі часові проміжки, а також на те, як (навіть він це визнає) уявлення змішуються і втрачають свій сенс; але, попри те, він сумнівається, що можливо цілковито заперечувати відповідальність за гріхи і провини у снах.
(Hildebrandt, 1875, стор. 49): «Коли ми категорично відкидаємо яке-небудь несправедливе звинувачення – надто таке, що стосується наших намірів, ми вдаємося до влучної приказки: “Мені б таке навіть уві сні не привиділося”. У такий спосіб ми висловлюємо, з одного боку, своє відчуття, що царина снів найвіддаленіша з усіх, де ми відповідальні за свої думки, бо там наші думки настільки слабо пов’язані з нашою реальною особистістю, що заледве можуть вважатися по-справжньому нашими; проте, відчуваючи необхідність гостро заперечити наявність таких думок у цій царині, ми непрямо визнаємо, що наше виправдання не буде повним, якщо ми не поширимо його аж туди. І я думаю, що так висловлюючись, ми несвідомо вимовляємо слово правди».
(Там же, стор. 52): «Неможливо уявити собі жодну дію у сні, первісний мотив якої не прийшов би якимось чином з притомної свідомості у вигляді бажання, пристрасті, емоції». Сон не вигадав його, цей початковий імпульс – він тільки відтворив і переробив його, опрацював у драматичній манері історичний матеріал, знайдений всередині нас; інсценував слово апостола [Івана]: “Хто ненавидить брата свого, той вбивця”. І тим часом, як, по пробудженні, ми можемо – свідомі своєї моральної сили – посміятися з вигадливості розпусного сну, вихідний матеріал, з якого той сон повстав, приводу для веселощів нам не дасть. Ми відчуваємо себе відповідальними за облуди снів – не цілковито, але якоюсь мірою. Себто, якщо ми застосуємо до цього незаперечні у своїй істинності слова Христа: “З серця виходять лихі думки”, – то навряд чи уникнемо усвідомлення того, що скоєний уві сні гріх тягне за собою певний невизначений мінімум провини».
Отже Гільдебрандт