Підводний свiт. Отсутствует

його прісною свіжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправді жодна з цих річок до Аралу не дотікає. їх майже цілком «розбирають» іригаційні канали (тобто канали, які використовують для зрошування полів). Ці канали були побудовані наспіх, без урахування особливостей ґрунту та кліматичних умов. У результаті за 10 років зрошення на полив бавовняних плантацій було використано 83 млрд кубометрів води, а через стіни та дно каналів було втрачено майже 100 млрд кубометрів дорогоцінної вологи! Вона просто просочилася в пісок, без будь-якої користі. Після того, як Арал був позбавлений річкових вод, почалося швидке обміління. У деяких місцях вода відійшла від берега на 90 кілометрів. Коли об’єм води зменшився, виросла її солоність, розпочався масовий замор риби. Оголене дно колишнього моря перетворилося на солону пустелю. Вітер розносить частинки солі разом з піском, засолюючи плідні землі, внаслідок чого вони перестають родити. Фотографії з супутників показали, що шлейфи піску та солі мають більше 400 км у довжину та 40 км у ширину! Найстрашніше те, що цю катастрофу вже неможливо зупинити. Якщо повернути річкам воду, населення великих районів залишиться у мертвій пустелі. Але навіть якщо піти на такий крок, втрата води була занадто великою, щоб море змогло стати таким, як колись.

      Озера також страждають від наслідків людської діяльності. Тільки недавно, після виконання цілої програми «реанімаційних» робіт води Великих Озер (США) знов стали відносно чистими. Кілька десятиріч тому вважалося, що вони можуть втратити всіх своїх мешканців. Найбільше в світі прісноводне озеро Байкал ледве не стало жертвою підприємств, побудованих біля його берегів. Вода цього гігантського озера була найчистішою в світі. Але стоки не-очищених промислових вод призвели до кількох випадків загибелі риби та водоростей. Журналісти сповістили про цю трагедію весь світ, і тоді більшість підприємств, які загрожували перетворити озеро на смітник, було закрито.

      Ріки Європи забруднені настільки, що вода деяких небезпечна на тільки для водних мешканців, але й для людей. Рейн, красу якого оспівували протягом століть європейські поети та письменники, деякий час вважався мертвою річкою. Обсяг отруйних речовин, які щорічно зливали в ріку промислові підприємства, перевищував об’єм його вод. Єдині істоти, які почували себе комфортно в таких жахливих умовах, – це мікроби. Там, де Рейн впадає в Баденське озеро, їхня кількість досягала фантастичних розмірів: 1,5 мільйони на один кубічний сантиметр води. Ідея захищати Рейн спільними зусиллями виникла 1950-го року в Голландії. Тобто там, де в нижній течії річки вода була найбруднішою, й там, де люди найбільше залежали від її якості, бо використовували воду Рейну як питну. 1963 року Швейцарія, Франція та Німеччина, територіями яких тече головна водна артерія Європи, підписали першу міжнародну угоду щодо захисту чистоти Рейну. Згодом до цих країн приєдналося чимало інших європейських ініціатив, і оголошену колись біологічно мертвою річку вдалося врятувати. Тепер екологи не мають сумнівів, що Рейн видужує. У ньому