Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер

Клайд підійшов ближче і з цікавістю оглянув будинок. Що їй тут робити? До кого вона ходить? Йому було б важко пояснити свою невгамовну цікавість. Але з того часу, як йому здалося, ніби він бачив Есту, в нього з’явилося невиразне почуття, що все це має бути зв’язане з нею: листи, сто доларів, мебльовані кімнати на Монтроз-стріт.

      На розі, навскоси від будинку, стояло велике дерево, з якого зимовий вітер давно позривав усе листя, і поряд, майже впритул до широкого стовбура, – телеграфний стовп. Клайд сховався за ним і з цього спостережного пункту, сам залишаючись непоміченим, міг стежити за вікнами будинку. І ось в одному з вікон другого поверху він побачив матір, яка ходила по кімнаті, наче у себе вдома, а за хвилину на свій подив побачив Есту: вона підійшла до одного з двох вікон кімнати і поклала на підвіконня якийсь пакунок. На ній було світле домашнє плаття або світла хустка на плечах. Цього разу не можна було помилитися. Клайд здригнувся, зрозумівши, що це й справді Еста і з нею мати. Але що вона таке зробила? Через що їй довелося повернутися й чому вона тепер ховається? Може, її чоловік, з яким вона втекла, покинув її?

      Його так мучила цікавість, що він вирішив почекати, поки не піде звідси мати, а потім побачитися з Естою. Йому так хотілося знову побачити її й довідатися, що за таємниця… Він чекав і думав про те, як він завжди любив Есту і як дивно, що вона так таємниче ховається тут.

      За годину мати вийшла з дому; її кошик, очевидно, був порожній, – вона зовсім легко тримала його в руці. І так само, як і вперше, вона обережно оглянулася, і на обличчі її застиг той же упертий і все-таки заклопотаний вираз: суміш непохитної віри і тривожного сумніву.

      Клайд бачив, як вона пішла в напрямі до місії, і проводжав її очима. Тоді він повернувся і ввійшов у будинок. Як він і думав, це були мебльовані кімнати: на багатьох дверях висіли таблички з прізвищами мешканців. Клайд заздалегідь визначив, де саме кімната Ести, і тепер прямо підійшов до дверей і постукав. Зсередини прозвучали легкі кроки, і після хвилинної затримки, – певно, потрібні були якісь квапливі заходи, – двері трохи прочинилися, і виглянула Еста. В першу секунду вона недовірливо подивилась на Клайда, потім здивовано вигукнула й трохи зніяковіла; настороженість зникла: Еста зрозуміла, що перед нею справді Клайд, і широко відчинила двері.

      – Клайд, ти? Як ти відшукав мене? А я щойно думала про тебе!

      Клайд обняв і поцілував її. Він відразу з прикрістю й жалем помітив, що вона дуже змінилася: похудішала, зблідла, очі позападали, а одягнена була не краще, ніж перед втечею. Вона явно була чимось схвильована й пригнічена. Клайд питав себе, де ж її чоловік? Чому його тут немає? Куди він подівся?

      Клайд бачив, що Еста рада зустрічі з ним, але разом з тим він помітив у її вигляді збентеження і невпевненість. Губи її розтулилися, готові всміхнутися до нього й вимовити слова привіту, та по очах було видно, що вона намагається розв’язати якесь нелегке завдання.

      – Я не чекала, що ти прийдеш, – швидко додала вона, коли він перестав її обіймати.