Название | Американська трагедія. Книга 1 |
---|---|
Автор произведения | Теодор Драйзер |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1925 |
isbn |
Дверцята ліфта відчинились. Кілька чоловік увійшли до кабіни, після всіх – Клайд і інший розсильний, який з цікавістю подивився на нього. На шостому поверсі цей хлопчик вийшов. На восьмому вийшли Клайд і літня дама. Він поспішив до дверей № 882 і постукав. Двері трохи відчинилися: мешканець номера вже встиг змінити піжаму на штани й поголитись.
– А, вже! – вигукнув він.
– Так, сер, – відповів Клайд, подаючи пакет і решту. – Він сказав, що підв’язки коштують сімдесят п’ять центів.
– Він просто грабіжник! А решту однаково візьми собі, – відповів той, простягнув Клайдові двадцять п’ять центів і зачинив двері.
Мить Клайд стояв, як заворожений. «Тридцять п’ять центів, – думав він, – тридцять п’ять центів! За одно дріб’язкове доручення! Невже тут завжди так? Не може бути! Це неможливо!» І в той час, коли ноги його потопали в м’якому килимі, а рука стискувала в кишені гроші, він відчував, що ладен заверещати або голосно зареготати. Жарти – тридцять п’ять центів за таку дрібницю. Один дав йому двадцять п’ять центів, другий – десять, а він, власне, нічого не зробив!
Внизу він поспіхом вискочив з кабіни. У вестибюлі його знову полонили звуки оркестру, а пишно вбраний натовп, крізь який він пробирався назад до ослона розсильних, вкинув його в дрож.
Слідом за тим його послали віднести три чемодани і дві парасольки літньому подружжю, – певно, фермерам, що взяли номер з вітальнею, спальнею і ванною на п’ятому поверсі. По дорозі, як помітив Клайд, подружжя уважно розглядало його, хоч не сказало жодного слова. Як тільки вони увійшли в номер, Клайд швидко повернув вимикач біля дверей, опустив штори і розмістив чемодани; і тут літній і незграбний чоловік, що весь час дивився на Клайда, – вельми статечна особа в бакенбардах, – промовив нарешті:
– А ви нібито юнак ретельний і меткий. Кращий за багатьох, які траплялись нам досі, скажу я вам.
– Я взагалі вважаю, що готель – не місце для хлопчика, – прощебетала його люб’язна дружина, пишна, кругла, як куля, особа, що розглядала в цей час суміжну кімнату. – Не хотіла б я, щоб хтось із моїх синів працював у готелі… Як тут люди поводяться!
– От що, хлопче, – продовжував фермер, скидаючи пальто й копаючись у кишені штанів. – Побіжіть-но вниз і купіть мені три або чотири вечірні газети – скільки знайдете, і візьміть по дорозі глек води з льодом, а коли повернетесь – матимете п’ятнадцять центів на чай.
– Цей готель кращий, ніж в Омаху, таточку, – мовила його дружина. – Тут килими й фіранки кращі.
Який не був Клайд наївний, він не міг не всміхнутися про себе. Проте обличчя його зберігало урочисту непорушність, наче маска, позбавлена будь-яких ознак мислі. Він узяв дрібні гроші і вийшов. А за кілька хвилин приніс воду й вечірні газети і пішов, усміхаючись, з п’ятнадцятьма центами в кишені.
Та це був тільки