Американська трагедія. Книга 1. Теодор Драйзер

не можу запропонувати вам. Ми не часто міняємо службовців. А ось якщо ви хочете влаштуватися розсильним, я скажу вам, куди піти. Тут у готелі якраз хочуть узяти хлопчика. Начальник розсильних казав мені, що йому потрібен ще один. Я думаю, що це анітрохи не гірше, ніж допомагати продавцеві води.

      Потім, побачивши, як засяяло обличчя Клайда, він додав:

      – Але не кажіть, що це я надіслав вас, адже я вас не знаю. Просто розшукайте там, під сходами, містера Скуайрса і поговоріть з ним.

      Від самої думки, що він може дістати роботу в такому поважному закладі, як готель «Грін-Девідсон», Клайд широко відкрив очі і весь затремтів від хвилювання; потім він подякував порадникові за його доброту і рушив до пофарбованого під мармур проходу в глибині магазина, який вів до вестибюля готелю. Вийшовши з цього коридора, Клайд опинився у вестибюлі. Нічого подібного він ніколи ще не бачив: досі бідність і несміливість заважали йому бодай здалеку заглянути в цей світ. Яка скрізь марнотратна розкіш! Під ногами підлога, як шахова дошка з квадратами чорного й білого мармуру; над головою стеля, оздоблена бронзою, розписом і позолотою. Її підпирає цілий ліс чорних мармурових колон, – таких самих дзеркально гладких і відполірованих, як і підлога. Ряди колон ведуть до трьох окремих входів – правого, лівого та центрального, на Дальрімпл-авеню, а між колонами – лампи, статуї, пальми, крісла, дивани й диванчики, килими – сила-силенна всякої всячини. Одно слово, вестибюль цей був втіленням тієї пошлої розкоші, призначення якої є, за чиїмсь саркастичним зауваженням, «нести вишуканість у маси».

      Справді, для солідного готелю у великому і процвітаючому американському торговому місті тут була майже надмірна розкіш. Номери, і хол, і вестибюлі, і ресторани були обставлені надто розкішно – тут не було ані краси, що облагороджувала б, ані витонченості, ані доцільності.

      Клайд спинився, розгублено оглядаючи вестибюль, – тут зібралося численне товариство – і жінки, й діти, але найбільше було чоловіків; вони прогулювалися туди й сюди, або стояли і розмовляли, чи відпочивали в кріслах, групами і поодинці. За важкими драпіровками, в розкішно умебльованих глибоких нішах стояли письмові столи з комплектами газет, в одному кутку вестибюля – поштове відділення, в другому – галантерейний кіоск і кіоск для продажу квітів, і тут теж було людно. В цей час у місті відбувався з’їзд дантистів, і багато хто з них із жінками й дітьми зібралися сьогодні в готелі «Грін-Девідсон». Та Клайдові, який нічого не знав про це і взагалі не уявляв собі, що таке «з’їзд», здавалося, що це і є звичайна, повсякденна картина життя готелю.

      З шанобливим, лякливим подивом Клайд дивився на все довкола; потім, згадавши про Скуайрса, пішов шукати його до контори «під сходами». Сходи були праворуч від Клайда – величезні, чорно-білі, мармурові, з двома розгалуженнями, які широкими плавними вигинами вели на другий поверх. Між цими двома великими крилами сходів і була, мабуть, контора готелю, оскільки там товклося багато службовців. За ближчим крилом, біля тієї ж стіни, в якій був прохід з аптекарського магазина,