Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. Игорь Коляда

вагу у військово-цивільній адміністрації та дипломатичній сфері. Брат Богдана Григорій був сосни-цьким полковником. Рідний брат його по матері – Григорій Ставецький (від другого чоловіка матері Богдана – Василя Ставецького, що був на польській королівській службі у Потрекеївському повіті), який узяв прізвище Хмельницький (1648 року воно вже було престижним), був у 1648—1649 роках козаком на російській службі в Білго-роді. Там він одружився з українкою, вдовою Якушки Агапонова. Сестра Богдана, ім’я котрої невідоме, була дружиною Павла (прізвище невідоме), на якого 1649 року також вказували як на дорадника гетьмана.

      Навіть якщо в документах і є якась помилка, ми все одно поступово починаємо усвідомлювати, що родина Б. Хмельницького була набагато численнішою, ніж вважалося досі, і війна, розпочата батьком Хмелем, у долі її членів стала неабияким чинником.

      Як ми зазначали вище, особисте горе Богдана Хмельницького злилося з горем народу. «Так вони відносяться не тільки до мене, – говорив він однодумцям, – так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Воль-ності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…»

      Це був зойк народний. І коли Богдан Хмельницький кинув заклик: «З’єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині…» – його підтримали. Коли про дії Хмельницького взнала шляхта й намагалась його захопити, він із сином Тимошем і ближніми козаками в грудні 1647 року подався на Запорожжя. І саме звідси, із споконвічної козацької праматері, почав організовувати повстання. Тут 19 квітня 1648 року козацька рада обрала його гетьманом, звідси він звернувся до всіх українців виступити на боротьбу за волю.

      Іскра, запалена Хмелем на Січі, умить розповсюдилась по Україні й запалила полум’я Хмельниччини – Національно-визвольної війни українського народу.

      Блискучі перші перемоги під Жовтими Водами (19 квітня – 6 травня 1648 року) і Корсунем (16 травня 1648 року), поширення повстання на лівобережні та правобережні райони України, нарешті розгром польсько-шляхетських військ під Пилявцями (вересень 1648 року) і визвольний похід на західноукраїнські землі навряд чи можна пояснити лише полководницьким хистом Б. Хмельницького та його найближчих сподвижників. Йшлося про праведну справу всього народу, всіх його верств і прошарків. Багатотисячні маси рухала ідея визволення рідної землі від польського поневолення і створення власної державності.

      Треба зазначити, що події 1648—1657 років – це не тріумфальний похід козацьких армій по території України. В подальшому Б. Хмельницький пережив невдачу під Зборовом (5—6 серпня 1649 року) і гіркоту подій під Берестечком (18—20 червня 1651 року), був свідком захоплення Києва литовськими військами і повернення під шляхетське ярмо частини українських земель. Одначе, бувши людиною великої сили волі і непохитного характеру, він протягом кількох років кровопролитної війни впевнено