Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. Игорь Коляда

найпопулярніший у Європі часопис <^а-zettе dе France» у випуску від 15 листопада 1652 року інформував своїх читачів, що «відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю». Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки його тестя, про фантастичні багатства котрого в Європі складали цілі легенди. Та де ж ті хвалені східні щедроти Лупула? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?

      Старий український гетьман, на відміну від свого хоч і хороброго, але недосвідченого в політичних справах сина, дивився на світ значно ширше і значно глибше. Згаданий вже французький часопис повідомляв, що «генерал» Хмельницький, «для якого одруження сина з донькою молдавського господаря дуже багато важило, різними способами намагався змусити Тимоша ліпше ставитись до своєї дружини».

      Скупі на інформацію історичні джерела, на жаль, не дають нам змоги встановити напевне, чи зумів Богдан переконати свого сина лагідніше ставитися до домни Ро-занди. Достеменно ж можна говорити про те, що Розанда народила двох хлопчиків-близнюків, подальша доля яких невідома.

      Та недовгим було подружнє життя. Тиміш трагічно загинув під Сучавою у вересні 1653 року. Його смерть тяжко позначилася на здоров’ї гетьмана Богдана і викликала тривалу депресію.

      Після смерті свого чоловіка його вдова деякий час проживала у Суботові, згодом у Зіньківському Ключі на Полтавщині (маєтку, подарованому Б. Хмельницьким). У 1660 році Ю. Хмельницький (тодішній гетьман) видав свою братову за французького шляхтича Анрі де Боа, який, вступивши до Війська Запорозького, дістав прізвище Андрія Антонов-ського. Але подальша доля гетьманші також трагічна: за однією версією, вона загинула від руки вбивці, що прагнув заволодіти її скарбами, за іншою – вона була захоплена у полон польськими вояками і скарана на смерть як невістка ненависного їм українського гетьмана. Це сталося близько 1685 року…

      Трагічною виявилась і доля сина Юрія, який хоч формально виступив продовжувачем гетьманської ідеї в клані Хмельницьких, мав, незважаючи на свою освіченість, мало об’єктивних даних для того, щоби бути видатним політичним чи військовим діячем. Далася взнаки фізична неповноцінність Юрія – він не міг одружуватися, мати дітей. Рід Хмельницьких по лінії Юрія не міг мати продовження.

      Саме його Богдан незадовго до своєї смерті визнав за свого наступника на гетьманство. Тричі (1659—1662, 1677— 1681, 1685 рр.) Юрій тримав у руках гетьманську булаву, зрештою, без особливого успіху. Якщо довіряти поширеним в історіографії відомостям, то 1685 року він загинув од турецьких рук за прояви нелюдської жорстокості.

      Про третього сина нічого не відомо. Треба думати, він помер малолітнім.

      У Богдана був ще й четвертий син, який не дожив