Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

представникам української культури, зробили виклик до 25–ої річниці Незалежності. Втрата мовного пісенного простору врешті–решт обернулася втратою Криму і війною в Донбасі. У часи, коли ми були найбільше зболені війнами, нелюдськими тоталітарними режимами, Господь Бог завжди посилав українцям для зцілення душі і тіла українські голоси та українську пісню. Таким є феномен Українського січового стрілецтва, таким є феномен пісень 1950–1980–х років. Такою має бути і пісня дня нинішнього.

      Слава Богу, що в усі часи в Україні не бракувало патріотів, – один з таких справжніх патріотів рідної землі і рідної пісні – наш друг, журналіст і дослідник, історіограф пісні Михайло Маслій. Довгі роки він прискіпливо збирав свою енциклопедію української естрадної пісні з перших уст її творців, боячись втратити бодай одну зернину цього врожаю. Важко переоцінити його працю. Особливо тепер, коли потреба в його часописах архіактуальна. Завдяки роботі Михайла наша молодь має можливість не втратити зв’язок, історичний і духовний, з своїми творчими батьками.

      Ми, Юрій Рибчинський та Ігор Поклад, щиро вдячні авторові за енциклопедію нашої пісні «Україно, ти моя молитва!» (Улюблені пісні 1950–1980–х, їх автори та історії), якою він може пишатися, і бажаємо йому не зупинятися, бо українська пісня була, є і буде тільки тоді, коли у неї будуть такі шанувальники, патріоти, фахівці, як Михайло Маслій.

Ігор Поклад,композитор,Юрій Рибчинський,поет.

      Білі каштани

Вірш Андрія МалишкаМузика Платона Майбороди

      Білі каштани, світлі вогні,

      Де б не бував я – любі мені.

      Київські ночі, зустрічі в саду –

      В серці, куди не піду.

      Гори високі, синь Дніпрова,

      Молодість наша вічно жива.

      Київські ночі, зустрічі в саду –

      В серці, куди не піду.

      Ми покохались там, де дуби,

      В київськім небі два голуби.

      Кружать, здіймають крилонька свої,

      Наче ми в парі, в сім’ї.

      Так воно стане, так воно є,

      Білі каштани – щастя моє.

      Київські ночі, зустрічі в саду –

      В серці, куди не піду.

      «У кожного твору є своя історія, своя, як би мовити, біографія, – заслужено визнавав композитор Платон Майборода. – Одного разу, розбираючи пошту, я натрапив на два листи, які схвилювали мене своєю співзвучністю моїм думкам. У них київські студенти просили написати пісню про рідне місто, про його чудову красу і, звичайно, про любов. Того ж дня я показав ці листи моєму другові Андрію Малишку. Ідея написати пісні про Київ захопила поета. Незабаром Андрій Самойлович дав текст майбутніх пісень. Перша з них звалася ”Білі каштани”…»

      Пісня створена 1953 року до гострої дотепної комедії Василя Минка «Не називаючи прізвищ», про вірш до якої дуже тепло висловився український письменник –