Острів кохання. Анна Шила

всю енергію кожною клітинкою тіла й душі.

      Як тільки сховалося сонце, на вулиці стало прохолодно. Жульєн із Анною поспішали назад у новий Баган. Дорогою зачах мотор другого скутера, тож останні пару кілометрів Жульєну довелося котити залізного коня власноруч. Незважаючи на втому і несправність скутерів, пара почувалася задоволеною і щасливою. Анна ще раз замислилася, чи не в цьому був секрет чарівної землі Бірми, на якій навіть негаразди не роблять людей менш щасливими. Прості речі, просте щастя. Жульєн і Анна пообіцяли одне одному, що наступного разу повернуться зустрічати у древній Баган уже схід сонця. У готелі Анна спакувала валізу, бо наступного дня закохані відлітали в іншу казку – морську.

      Розділ 7

      РАЙ У КУРЕНІ

      Наступна мета – Нгапалі, маленький загублений рай на узбережжі Бенгальської затоки недалеко від Тандве. У планах – купатися у морі, милуватися заходом сонця і бити байдики.

      Нгапалі нагадує красиву казку. Сюди навідується мало туристів, а отже, природа залишається недоторканою. Сліпучі білі пляжі, прозора вода, приголомшливі краєвиди – усе це було в розпорядженні Жульєна й Анни три дні. Літак плавно приземлився у маленькому аеропорту, де все пахло морем і сіллю. На Анні – біла сукня і білий капелюшок, з-під якого вибивалося непокірне волосся. На обличчі легка засмага з Багана й окуляри. Жульєн не випускав руку Анни зі своєї, ніжно перебирав її пальці. І знову час зупинився для закоханих. Три дні такого нескінченного, а водночас – немилосердно короткого, солоного від моря щастя.

      Вікна маленького і простого готелю виходили аж на берег. Ледве зайшовши до номера, Анна відкрила вікно, яке займало майже всю стіну, вдихнула на повні груди солоний бриз. Жульєн розташувався із ноутбуком на балконі. Прозорі штори виривалися з кімнати, намагаючись дотягнутися до неба – чистого, синього, з білими пухнастими хмаринками, які пливли вгорі. Анна приміряла купальники перед дзеркалом, радячись із Жульєном, який саме вдягнути на пляж.

      Наче діти, закохані бігали берегом наввипередки. З них сміялися місцеві дітлахи, що грали у волейбол. Прогулюючись, пара зустріла чоловіка, який сушив морську сіль прямо на березі. Спочатку чоловік підготував кілька ямок, наповнив їх солоною водою. А потім поступово, день за днем, сонце випалювало зайву вологу, води ставало все менше, а сіль густішала. І так уже через тиждень чоловік отримував кілограм солі. Він нікуди не поспішав. Виготовленої солі вистачало на те, щоби придбати все необхідне з їжі та одягу для його маленької родини, що складалася з дружини і доньки. Вони приходили на берег щовечора.

      Десь у морі плив рибальський човен, а вдома на нього чекала сім’я. Господар кафе готував коктейлі для англійських туристів – лише двох на всьому узбережжі. І немає отій гармонії ні кінця, ні краю. Щастя у Нгапалі таке просте… Уздовж берега можна йти далеко-далеко і не боятися, що пляж закінчиться. Вода прозора-прозора. А ще можна просто лежати на піску, викинувши всі думки з голови.