Вельможний клієнт. Артур Конан Дойл

– пробурмотів він. – «Бірлстоун»! Джентльмени, але ж це якась чортівня! В ім’я всього святого, звідки ви взяли ці імена?!

      – Із шифру, який доктор Ватсон і я щойно розгадали. А в чому річ?

      Інспектор продовжував здивовано витріщатися на нас обох:

      – Справа в тому, що містера Дуґласа з Бірлстоунської садиби по-звірячому вбили сьогодні вночі.

      Розділ 2

      МІРКУВАННЯ ШЕРЛОКА ГОЛМСА

      Це був один із тих драматичних моментів, які складали головний сенс життя мого приятеля. Було б перебільшенням стверджувати, що він виглядав приголомшеним. У його вдачі не було й тіні нечуйності, але, звісно, нерви його були загартовані постійною напруженою роботою. Душевні потяги чоловіка в такі миті ніби дрімали, зате інтелектуальна сприйнятливість загострювалася до краю. У цьому випадку на обличчі Голмса не було помітно навіть сліду того жаху, який пройняв мене після слів Мак-Дональда, швидше за все воно виражало інтерес, із яким хімік спостерігає за химерним скупченням кристалів на дні реторти.

      – Чудово! – промовив Голмс після невеликої паузи. – Дивовижно!

      – Вас, здається, не здивувала ця звістка?

      – Я зацікавився, містере Мак. Чому маю ще й дивуватися? Я отримав повідомлення, що одній особі загрожує небезпека. За годину дізнаюся, що задум реалізували й що цю особу вбили. Я зацікавлений, це так, але нітрохи не здивований.

      Голмс розповів інспектору про зашифрованого листа та знайдений до нього ключ. Мак-Дональд сидів за столом, спершись підборіддям на обидві руки, і слухав із напруженою увагою.

      – Я хотів їхати до Бірлстоуна сьогодні ж уранці та зайшов попросити вас поїхати зі мною. Але з вашого повідомлення випливає, що ми можемо успішніше діяти в Лондоні.

      – Ні, не так, містере Мак, – заперечив Голмс.

      – Зважте все, містере Голмс, – не здавався інспектор. – День чи два всі газети будуть заповнені повідомленнями про бірлстоунську таємницю. Але що це за таємниця, якщо в Лондоні є людина, котра зуміла заздалегідь передбачити злочин? Залишається лише схопити цю особу, і все з’ясується.

      – Без сумніву, містере Мак. Але яким чином ви плануєте схопити цього Порлока, як він себе називає?

      Мак-Дональд із обох боків оглянув листа, отриманого Голмсом.

      – Штемпель поставлений у Камбервілі. Цей факт нам не може допомогти. Ім’я, гадаєте, вигадане? Також, звісно, не дуже сприятлива обставина. Кажете, що посилали йому гроші?

      – Двічі.

      – Куди саме?

      – У Камбервільське поштове відділення чеками одного з банків.

      – І жодного разу не поцікавилися, хто приходив за ними?

      – Ні.

      Інспектор був явно здивований.

      – Чому ж?

      – Бо я завжди тримаю своє слово. Після першого ж листа пообіцяв, що не буду його шукати.

      – Гадаєте, що він лише пішак і що за ним стоїть якась велика риба?

      – Я не думаю, я знаю.

      – Той професор, про котрого