Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує. Джек Кэнфилд

розповіді, то це якось означає, що я можу складати слова докупи привселюдно.

      – Лише кілька речень, – попросив він.

      Я вирішила не поспішати і злизувала вершковий сир зі свого пончика. Боб постійно штурхав мою ногу й торкався своїх вусів, що, як я запізно здогадалася, означало, що в мене на верхній губі лишилася величезна грудка сиру.

      Я неохоче погодилася.

      Посеред ночі перед своєю промовою я розбудила Боба.

      – А якщо я не зможу говорити й замість слів прогикаю якихось десять складів? (Таке трапилося на нашому весіллі.) Якщо я не зможу ходити? Якщо в мене буде напад паніки? Якщо… – Однак Боб ніжно заспокоїв мене.

      Він сказав:

      – Ти знаєш, що лише одне важливе.

      Я знала.

      І тому вирішила «просто показати себе» на відкритті сезону.

      Усе минуло чудово. І це не означає, що я чудово виголосила промову. Це означає, що я невиразно бурмотіла, заїкалася й навіть двічі забувала слова. Чи мала я засоромитися? Звісно, ні. Усе, що я мала зробити, – це подивитися на дітей, їхніх батьків, учителів, волонтерів; на обличчі кожного з них було приємне очікування. Вони бачили інваліда, такого самого, як і вони, який просто піднявся туди й намагається щось сказати.

      Я зробила найдивнішу річ. Я сказала правду. Ось що я сказала:

      – Я дуже рада бути сьогодні тут із вами, прекрасними людьми клубу «Cape Cod Challenger». Я вдячна Келвіну й Емі за те, що запросили мене.

      І… мені також страшно говорити перед такою великою кількістю людей. Однак от що я скажу, – я боюся багато чого й намагаюся все одно це робити.

      Тому моє послання до вас таке:

      Не важливо, чи ми переможемо.

      Не важливо, що ми боїмося.

      Єдине, що важливо… те, що ми намагаємося!!

      Отже, хто допоможе мені зробити першу подачу?

      Багато дітей із вадами розвитку здійняли свої руки: «Я! Я!» Вони захоплено підбігли до мене, щоб допомогти. Я страшенно хиталася. Помічники вберегли мене від падіння. Діти тримали мою руку і м’яч так, що могли відчувати, ніби це вони роблять першу подачу. І коли ми її зробили, то всі закричали: «М’ЯЧ У ГРІ!»

      Потім хтось дав мені величезний букет квітів.

      Знаєте, я зрозуміла, що не важливо, якщо я втрачу рівновагу. Не важливо, якщо в мене раптом будуть проблеми з вимовою або трапиться одна з поганих речей, які іноді стаються зі мною.

      Єдине, що має значення, – те, що я зробила це: для дітей, вихователів і для себе.

      Дякувати Богу, що того дня в лісі я випадково зустріла Морріса. Хоча він сказав мені, що гуляє там щодня, відтоді я його не бачила.

      І хоча я знаю понад сорок людей, які прогулюються тією самою стежкою в лісі, жоден із них ніколи не бачив Морріса. І це змушує замислитися.

Саралі Перел

      8. Знайти себе справжню

      Мудра людина не побивається за тим, чого не має, а тішиться тому, що в неї є.

Епіктет

      Усе починалося як найліпший день мого життя і, звісно, моєї кар’єри. Мене