Заборонений. Сергiй Дзюба

після того, як він у ніч із третього на четверте вересня 1985 року за загадкових обставин загинув у далекому пермському таборі. А сьогодні ж якраз третє вересня! Я ж іще перед тим, як отримала замовлення доглядати Віру Іванівну, збиралася відвідати поетову могилу на Байковому кладовищі.

      Традиція вшановувати день смерті поета пішла у нашій родині від діда. 19 листопада 1989 року ексгумовані тіла українських політв’язнів Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина у цинкових трунах літаком були доправлені з Пермі до Києва. Зусиллями багатьох патріотів, і серед них мого діда Андрія Миколайовича Руденка, було зібрано гроші на повернення видатних українців додому. Сотні людей улаштували зустріч померлих героїв ув аеропорту «Бориспіль», а ще десятки тисяч на вулицях Києва. Серед них була і я з дідом. Іще шестирічною дівчинкою я запам’ятала вірш Стуса, який хором скандував багатотисячний натовп:

      Як добре те, що смерти не боюсь я

      і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

      Що перед вами, судді, не клонюся

      в передчутті недовідомих верст.

      Що жив, любив і не набрався скверни,

      ненависті, прокльону, каяття.

      Народе мій, до тебе я ще верну,

      Як в смерті обернуся до життя…

      Відтоді з дідом та батьками на початку вересня я завжди відвідувала Київ, щоб ушанувати пам’ять загиблих героїв. І от знову чортівня, ніби з роману Булгакова: невже несповідима доля обрала саме мене для цієї місії – з’ясувати обставини смерті Василя Стуса? Від цієї думки аж дух перехопило. Треба негайно заспокоїтися! Схоже, робота над закинутою дисертацією раптом набула продовження і нового сенсу.

      За офіційною радянською версією Василь Стус помер від серцевого нападу, відбуваючи покарання в карцері табору особливого режиму ВС–389/36 (пізніше названому «Перм–36») у селі Кучино Чусовського району Пермської області РСФСР. Але існують ще декілька версій. Свідки подій – українські політв’язні Левко Лук’яненко та Василь Овсієнко, які безпосередньо перебували у «Пермі–36» під час загибелі поета,– одностайно кваліфікували загибель Василя Стуса як навмисне вбивство. Син поета – Дмитро Стус також не відкидає ймовірності, що смерть його батька мала неприродний характер. Але ніяких прямих доказів немає! Усе це сталося 1985 року, коли поетові було лише сорок сім, так само, як і нашому генію, Кобзарю – Тарасові Шевченку. Ще один містичний збіг.