Метод великого пряника. Роман Тарасенко

це відбуватиметься вночі, то до цього хвоста уява швиденько може домалювати якогось монстра.

      Неправильна відповідь для нашого мозку є кращою за відсутність відповіді, оскільки «бодай якась відповідь» дає більше шансів на виживання. Знайдене пояснення може бути раціональним чи ірраціональним, правильним чи помилковим, але воно буде. Мозок знаходить безліч відповідей щосекунди й автоматично. Це й прекрасно, й небезпечно: якщо питання з якоїсь причини виникло, то мозок шукатиме відповідь, доки не знайде, оскільки лише відповідь знімає тривожну невизначеність і дає відчуття контролю над ситуацією. Це важливо для органу, який переймається виживанням над усе. Така наполегливість у пошуку відповіді гідна захоплення. З іншого боку, оскільки мозок є недосконалим, а інформації для формулювання правильного висновку не завжди вистачає, немає гарантії, що знайдена відповідь буде правильною.

      Коли я побачив «монстра», мій мозок домалював до незрозумілої тіні відсутні деталі. Після того як я визначив об’єкт як корч, ці відсутні деталі зникли назавжди, і до незрозумілої тіні мозок почав домальовувати корч. Варто було один раз зрозуміти, що я бачу насправді, й у мене вже ніяким чином не виходило знову побачити монстра. Що більше ви знаєте, то менше помилок ви зробите.

      1.4. Вбудований захист

      Крокодилячий мозок дуже розбірливий і не схильний до пізнання, його найголовніше завдання – забезпечення виживання.

© Орен Клафф, фінансист

      Під час зустрічі з «монстром» страх швидко змішався зі здивуванням (монстри існують?!). Змішані відчуття декілька секунд не давали думати раціонально, але потім страх зник, а здивування змінилося задоволенням від розгадування загадки. Коли я зрозумів, що трапилося насправді, мені стало смішно, і я розслабився. Після цього я навіть пригадав розповіді інших людей, як вони лякалися страшних тіней від гілок дерев і підозрілого шурхотіння в кущах, якими б розумними вони не були. Те, що зі мною сталося те ж саме, розважало мене ще дужче.

      Спочатку страх, потім сміх над страхом, який виявився безпричинним. Із нами таке трапляється регулярно. Послідовність реакцій є передбачуваною. Людський мозок складається з кількох частин, котрі еволюційно з’явилися в різний час і працюють як єдине ціле, та інформація до різних мозкових структур потрапляє не одночасно, а почергово.

      Сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовища до головного мозку передаються через спинний мозок. Точка «входу» міститься на ділянці потилиці, де розташована найстаріша частина мозку, котру називають мозком ящірки або рептильним мозком, тому що аналогічні мозкові структури є в усіх рептилій.Далі сигнали потрапляють до лімбічної системи, що відповідає за емоції, і лише після цього – у найновішу частину мозку, неокортекс («новий мозок»), який відповідає за усвідомлене мислення і самоконтроль. Процес може зайняти частки секунди, та все ж ми спочатку реагуємо, потім відчуваємо емоції й лише після цього думаємо раціонально.

      Мозок ящірки відповідає