Тричі не вмирати. Спадок. Олег Говда

дістав з-за пояса гаман з кресалом.

      – А як вам сподобається очищувальний вогонь? Перекурю, а потім розкладу багаття та й спалю все бісівське гніздо, до вашої ж матері, нежить кудлата! – При цьому хлопець сунув у рот мундштук люльки і демонстративно кілька разів клацнув кресалом.

      Ясна річ, що нікого палити Тарас не збирався, – лісова пожежа найстрашніше лихо, яке тільки може трапитися для усієї околиці. Сама Михайлівка за рікою і луками – її вогонь не зачепить, з таким розрахунком і будувалося село, – в тому біди не буде. Але і звірина надовго пропаде, і горіхів чи грибів-ягід кілька літ на згарищі не збирати. А в неврожайний рік не знайти людям кращої підмоги, ніж лісові дари. І до столу подати, і худобину підгодувати. Ось тільки нежить про це може й не знати? То чому не спробувати полякати, коли нічого іншого триклята не боїться?

      – Стій, козаче… Постривай… – неголосно прошелестів кряжистий, наче сплетений з самих ґудзів старий граб, на стовбур якого до цієї миті безтурботно спирався спиною Тарас. Чи, може, хлопцеві лише так здалося, але підхопився Куниця на ноги і відскочив убік з подвоєною спритністю.

      – Не гарячкуй. Що ти, як в окропі купаний?! – густим басом озвалася густа темінь з протилежного боку галявини. – Наче не знаєш, що в Іванову ніч кожному пустувати дозволено? І немає в цьому порушення давньої згоди. А як би тобі, приміром, дітваки камінцем у спину кинули, ти й на них би з шаблюкою кинувся?

      – То діти… – неохоче пробурчав Куниця, здогадуючись, куди лісовий господар хилить.

      – А мої лісовички та боровички, якщо порівняти прожиті ними роки з віком усього лісу, – куди молодші за вашу дітвору будуть. От і пустують з нагоди свята… Жартують… А ти – відразу вогнем погрожуєш. Негарно…

      – Нічого собі розваги!.. – обурився Тарас, але вже більше для порядку, ніж од злості. – Заморочили голову, завели в хащі. Сосновою шишкою в чоло засвітили… – нехай, це можу зрозуміти… А дівчину куди поділи? Чому вона не відзивається? Не приведи Господь, з Ребеккою яка біда трапилася! Ось тобі хрест, лісовий господарю, – широко перехрестився Куниця. – Присягаю, що все навколо дотла випалю… І повір на слово – на цей раз я не жартую!

      – Яку дівчину? – здивувалася пітьма. – А-а… Ти про ту вертихвістку, за якою в ліс погнався? Хе-хе… Заспокойся, козаче. То омана була… Як тільки дівиця з твоїх обіймів вислизнула, мої жартівники морок і підпустили. Вибачай, молодче, але ти не за своєю коханою бігав – летавицю ловив. А дівчина твоя давно на березі річки сидить. Біля вогнища гріється і дивується, куди її наречений запропастився? Тільки навіщо вона тобі, козаче? Поглянь уважно навколо – хіба мої доньки не кращі?

      У ту ж мить лісову галявину освітив місяць, що якимось дивом пробився крізь важкі хмари, а в його сяйві закружляли в чудернацькому танці десятки струнких дівчат у прозорих, а то й примарних сукнях. Усі танцюристки були настільки гарні, що Тарас мимоволі замилувався їх вродою і грацією. А як поглянув на стрункі ніжки в червоних чобітках, то й зовсім голову втратив.

      Куниця