Тричі не вмирати. Спадок. Олег Говда

договорити! – розсердилася дівчина. – Від мого батька заразився? Торохтиш без передиху!

      – Гаразд, мовчу.

      – Вахмістр… Він, коли мене до стінки притис, то спершу дозволив на допомогу покликати, а потім чітко сказав: «Передай синові Тимофія Куниці, щоб він сьогодні вдома не ночував. Непрохані гості до нього заявляться!».

      – Що? – від подиву хлопець навіть долоню з грудей Ребекки прибрав. – Ось так і сказав? Щоб син Тимофія Куниці не ночував вдома?

      – Саме цими словами, – підтвердила дівчина.

      – Але звідки він мене може знати? Я його сьогодні вперше у житті побачив. І його самого, і – ротмістра, і ченця цього – солодкоголосого. Вірно твій батько помітив: дивні вони якісь. Ніби ряджені… Ну, а чого ж ти відразу не розказала? Аж до ночі тягнула?

      – А ти згадай, як батько тоді розбушувався і розігнав нас. Під час панахиди – не до розмов було. А як перед сном за нас молитися стала – згадала. І відразу до тебе прибігла. Може, й правда, тобі сховатися? Як думаєш, Тарасику? Тривожно мені. Серце так і тремтить, так і тріпоче…

      – Я вже й сам не знаю, що робити… – розвів руками Куниця. – Таємниця на таємниці їде і таємницею поганяє… Нічого, дай трохи часу і з цим розберемося. Давай, проведу тебе, Ривко, додому, а сам піду до церкви. До отця Василя. Може, хоч він що мудре порадить? Ось тільки повечеряємо спершу. А то у мене кишки вже не тільки бурчати – гарчати починають. Селом пройдуся – собаки гавкіт піднімуть…

      Але геть розпустувалася нині доля, бо знову втрутилася в його наміри, переінакшивши все на свій лад. Не встиг Тарас доторкнутися до сковороди з залишками яєчні, як в одвірок голосно і наполегливо постукали.

      – Ой, запізнилися! – заметушилася Ребекка.

      – Побачимо… – знизав плечима Тарас. – У цій круговерті чорт ногу зломить!

      – Не згадуй нечистого проти ночі, господарю… – стривожено відгукнувся домовик, що затаївся з приходом Ребекки. – Якби й насправді, хто з його слуг за тобою не з’явився. Чую: лихе до нас у двері стукає. Краще б і не пускати, та пізно. Хоч дівчину заховай від гріха подалі…

      – Так, ховатися марно. Світло видно… – зауважив Тарас. – А взагалі, якщо хто з лихом ішов, то йому і запрошення не треба. Що про Ривку турбуєшся, за те – спасибі, та тільки куди я її заховаю? За припічок?

      – Чому ні? – озвався сусідко. – Треба буде – моя жінка кому хочеш очі відведе. І не квапся, господарю… У твій дім – і ніхто так просто увійти не може… Без дозволу.

      – З ким ти розмовляєш? – здивувалася Ребекка, яка не чула голосів хатньої нечисті.

      – З домовиком, з ким ж іще… – не став лукавити Тарас, заспокійливо обіймаючи дівчину за плечі.

      – І що радить? – запитала Ребекка так запросто, немов кожен день тільки те й робила, що спілкувалася з домовиками.

      – Сховати від лихих очей свій найголовніший скарб.

      Тарас підхопив дівчину на руки і легко закинув на широку грубку. І тут же фіранка, що відділяла піч від кімнати, затягнулася, немов сама по собі.

      – Слухай