Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

три центи. Папір ішов по пенні за два аркуші.

      Бен помацав у себе в кишені. Чотири центи залишку після пляшкових грошей усе ще там лежали. Він відзначив місце, де зупинився в «Моторному зуху», і пішов назад до стійки.

      – Будь ласка, я можу придбати одну з отих листівок?

      – Звичайно, Бене.

      Як завжди, місіс Старрет була причарована його серйозною ввічливістю і трішки засмучена його об’ємами. Її мати сказала б, що цей хлопчик виделкою і ножем викопує собі могилу. Подавши йому листівку, бібліотекарка дивилася, як він іде на своє місце. За тим столом могли сидіти шестеро, але Бен був там єдиним читачем. Вона ніколи не бачила Бена разом з кимось з інших хлопців. Це дуже погано, бо вона вірила, що в Бені Генскомі криються приховані скарби. Він міг би поступитися ними якомусь доброму й терплячому старателеві… якби такий коли-небудь нагодився.

      8

      Бен дістав свою кулькову ручку, клацнув, опускаючи вниз її кінчик, і адресував листівку досить просто: «Міс Беверлі Марш, Нижня Головна вулиця, Деррі, Мейн, Зона 2». Точного номера її будинку він не знав, але мама йому казала, що, попрацювавши певний час у районі, більшість поштарів доволі добре знають своїх клієнтів. Якщо той листоноша, що обслуговує Нижню Головну вулицю, зможе доправити цю листівку, чудово. Якщо ні, вона просто потрапить до відділу незапитаних листів, а він втратить три центи. Звісно, ця листівка ніколи не повернеться до нього, бо він не мав наміру писати на ній своє ім’я й адресу.

      Несучи листівку адресою до себе (хоч він і не бачив тут когось, кого б міг знати, ризикувати йому не хотілося), він узяв кілька квадратних папірців з дерев’яного ящичка біля картотеки. Повернувшись з усім цим на своє місце, він почав писати, викреслювати й писати знов.

      Впродовж останнього перед іспитами тижня на уроках літератури вони читали і писали хайку. Хайку – це така японська поетична форма, коротка, дисциплінована. Хайку, пояснювала місіс Даглас, може мати тільки сімнадцять складів, не більше й не менше. Зазвичай воно концентрується на якомусь одному образі, пов’язаному з однією специфічною емоцією: сумом, радістю, ностальгією, щастям… коханням.

      Бен був абсолютно зачарований такою концепцією. Він отримував насолоду від уроків мови й літератури, хоча ця легенька насолода тривала лише доти, доки тривав урок. Він міг виконувати завдання, але, як правило, не було в них нічого такого, що б його захопило. Проте дещо таке знайшлося в самій концепції хайку, таке, що розпалило його уяву. Ця ідея наповнила його відчуттям щастя, так, як колись відчуттям щастя його наповнили пояснення місіс Даглас про парниковий ефект. Хайку – добра поезія, вважав Бен, тому що це конструйована поезія. Там нема таємних правил. Сімнадцять складів, один образ, пов’язаний з одною емоцією, та й поготів. Бінго. Чисто, практично, цілком у рамках і в залежності від власних правил. Йому навіть саме це слово подобалося – повів повітря, немов перерваний вздовж пунктирної лінії звуком «к» в самісінькій глибині твого рота: хайку.

      Її