Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

кульки, – промовив Ґарденер.

      Дон Хагарті повільно підніс долоні собі перед обличчя:

      – Я бачив їх так само ясно, як зараз бачу власні пальці. Тисячі їх. Неможливо було навіть розгледіти днище мосту – так багато їх там було. Вони колихалися й ніби підстрибували. І ще там був той звук. Таке кумедне неголосне рипіння. То вони терлися боками. І нитки. Цілий ліс білих ниток звисав донизу. Вони були схожі на біле прядиво павутиння. Той клоун забрав туди Ейді. Я бачив, як його костюм промітався крізь ті нитки. Ейді видавав жахливі здавлені звуки. Я вирушив услід за ним… і клоун озирнувся. Я побачив очі того створіння і раптом зразу ж зрозумів, що воно таке.

      – Хто то був, Доне? – м’яко запитав Гарольд Ґарденер.

      – То було Деррі, – мовив Дон Хагарті. – То було це місто.

      – А що ви зробили потім? – це вже був Рівз.

      – Я побіг, довбню ти сраний, – відповів Хагарті й заридав.

      17

      Гарольд Ґарденер тримався тихо до 13 листопада, до того дня, після якого Джон Ґартон і Стівен Дубей за вбивство Ейдріана Меллона мусили постати перед Деррійським районним судом. Тоді він пішов до Тома Бутільєра. Хотів поговорити про того клоуна. Бутільєру цього не хотілося – але, побачивши, що без невеличкого напоумлення Ґарденер може утнути якусь дурницю, він погодився.

      – Не було там ніякого клоуна, Гарольде. Єдиними клоунами того вечора були ті три парубки. Ти знаєш це так само добре, як і я.

      – У нас двоє свідків…

      – Ох, то все лайно. Щойно він второпав, що цього разу його гузно може насправді потрапити в окріп, Анвін вирішив виставити однорукого типу як: «Ми не вбивали того бідного гоміка, то зробив однорукий». Хагарті був в істериці. Стояв неподалік і дивився, як ті парубки вбивають його кращого друга. Мене б не здивувало, якби він побачив там літаючі тарілки.

      Але Бутільєр усе розумів. Ґарденер побачив це в його очах, і уникливі хитрощі заступника районного прокурора його дратували.

      – Агов, – мовив він. – Ми тут говоримо про двох незалежних свідків. Не штовхайте мені лайно.

      – О, ти бажаєш перейти на лайно? Хочеш мені сказати, ніби віриш, що там, під мостом Мейн-стрит, був якийсь клоун-вампір? Тому що, на мою думку, саме це і є лайном.

      – Ні, не зовсім так, але…

      – Чи що Хагарті бачив під тим мостом мільйон повітряних кульок, на кожній з яких було написано те саме, що й на капелюсі його коханця? Тому що це, також, на мою думку, лайно.

      – Ні, але…

      – Тоді чому ти цим переймаєшся?

      – Припиніть влаштовувати мені перехресний допит! – проревів Ґарденер. – Вони обидва описали його однаково, і жоден з них не знав, що каже інший!

      Бутільєр сидів за своїм столом, бавлячись олівцем. Тепер він поклав олівець, підвівся і підійшов до Гарольда Ґарденера. Бутільєр був на п’ять дюймів нижчим, але Ґарденер зробив крок назад перед розлюченістю цього чоловіка.

      – Ти бажаєш, щоб ми провалили цю справу, Гарольде?

      – Ні. Звісно, що ні…

      – Ти бажаєш, щоб ті гнояки пішли