Алхімік. Пауло Коэльо

о за весь перший тиждень продажів на неї знайшовся лише один покупець. А продати другий примірник роману пощастило за півроку, та й то тому ж таки книголюбу! І хто знає, коли вдасться продати третій примірник? До кінця року стало ясно, що «Алхімік» не пішов. Перший мій видавець вирішив мене позбутися. Він розірвав нашу угоду, цілком умив руки й дозволив робити з книжкою все, що мені заманеться. А мені тоді був уже 41 рік, мене сповнював відчай.

      Проте ніколи я не втрачав віри у свою книжку, жодного разу не допустив сумніву, що вона буде мати успіх. Чому я так вважав? Тому, що я вклав у неї всього себе, всю свою душу. Я сам переживав те, що описав у ній. Людина вирушає в путь, мріючи про щось прекрасне, навіть чарівне, про те, щоб знайти невідомий скарб. А в кінці шляху вона раптом розуміє, що скарб завжди був при ньому. Я слідував за своєю Персональною Легендою, а моїм скарбом була здатність творити. І я палав від бажання розділити цей скарб з усім світом.

      Склалося так, як писав я в «Алхіміку»: коли сильно прагнеш чогось, увесь Всесвіт готовий допомогти тобі досягти мети. Я почав стукати у двері інших видавництв. В одному з них мені відчинили, видавець повірив у мене та мою книжку і погодився дати «Алхіміку» ще один шанс завоювати Всесвіт. Нарешті його стали купувати – повільно, дослухаючись порад друзів, по одній книжечці: спочатку 3000 примірників, потім 6000, а потім і 10 000.

      Трохи пізніше іноземні видавництва погодились представити її читачам в усьому світі. Але, як і в Бразилії, йшла вона нелегко, не одразу знаходила шлях до свого читача.

      «Алхімік» став явищем стихійним і органічним. Його з того часу переклали вісімдесятьма мовами – мало не рекорд за кількістю перекладів.

      Мене досі питають, чи знав я наперед, що «Алхімік» досягне такого великого успіху. Ні, не знав. Навіть не уявляв. Звідки мені було це знати? Коли я взявся до написання книжки, я знав тільки одне: мені хотілося вилити в ній свою душу. Я мав намір написати про власні пошуки скарбу, призначеного мені. Я старався слідувати знаменням, бо вже тоді знав: знамення є словами Бога.

      Тепер, коли «Алхімік» святкує свою 25-ту річницю, він не перетворився на релікт минулого, він живе повнокровним життям. Подібно до мого серця, моєї душі, він радіє кожному новому дню, тому що в цій книжці вміщені і моя душа, і моє серце. Це я – той самий хлопчик-пастух Сантьяго, і я шукаю свій скарб, а кожен із нас – теж Сантьяго, тільки ви шукаєте свій скарб. Розповідь про одну людину – це розповідь про всіх, і пошуки, що їх веде один, веде все людство. Тому-то, на мою думку, «Алхімік» продовжує викликати відгук у читачів усього світу, які належать до різних культур, тому він зачіпає струни їхніх сердець – усіх без винятку, без жодної дискримінації.

      Я регулярно перечитую «Алхіміка» і кожного разу переживаю те саме, що й уперше, коли писав книжку. Я відчуваю величезну радість, оскільки ця книжка про мене самого й одночасно про кожного з вас. Вона сповнює мене щастям, бо я ніколи не буду самотнім. Куди б я не поїхав, усюди мене добре розуміють. Люди знають, що в мене на душі, і це породжує в мені нові надії. Коли я читаю про сутички, що відбуваються у світі, – на ґрунті політичному, економічному, культурному, – я кожного разу згадую, що в нашій силі перекинути місток через будь-які суперечності. І якщо хтось із ближніх моїх не в змозі зрозуміти мою віру або мою політику, він може зрозуміти мою книжку. А якщо він осягне історію, що в ній розказана, – значить, не так уже й багато нас розмежовує. Значить, я досі спроможний перекинути до нього місток. Залишається можливість помиритися одне з одним, можливість одного разу сісти за стіл і домовитись покласти край старій ворожнечі. Ось тоді він розповість мені свою історію, а я йому – свою.

      Передмова

      Важливо сказати про те, що «Алхімік» – книжка символічна, й вона відрізняється від книжки «Щоденник мага», яка не належить до художньої літератури.

      Протягом одинадцятьох років свого життя я вивчав алхімію. Проста ідея перетворення металів на золото, або відкриття Еліксиру Тривалого Життя, була достатньою, щоб відвернути увагу будь-якого початківця від вивчення магії. Признаюся, що Еліксир Тривалого Життя спокушав мене більше: думка про те, що все має одного дня закінчитися, вселяла розпач і перешкоджала зрозуміти й відчути присутність Бога. Тому, коли я довідався про можливість здобути рідину, спроможну продовжити моє існування на багато років, я вирішив присвятити себе тілом і душею її виготовленню.

      То була доба великих соціальних перетворень – початок сімдесятих років – і ще не з’явилися серйозні публікації, які стосувалися б проблем алхімії. Я почав як один із персонажів моєї книжки витрачати ту крихту грошей, які в мене були, на купівлю імпортованої літератури й годинами вивчав складну символіку тих творів. Я знайшов двох або трьох людей у Ріо-де-Жанейро, які серйозно присвятили себе вивченню Великої Науки, але вони не захотіли контактувати зі мною. Я познайомився також із багатьма іншими, які називали себе алхіміками, мали власні лабораторії й обіцяли втаємничити мене в секрети свого мистецтва за великі гроші. Сьогодні я розумію, що вони нічого не знали про те, чого обіцяли мене навчити.

      Попри мою цілковиту відданість своїм дослідженням, їхні результати були