Стратегія самобутності. Атма Ананда

тобто усвідомлення того, що відбувається.

      Випадки трапляються на трьох рівнях – тіла, емоцій, думок. Відповідно, у віпасані виділяють чотири об'єкти свідомості: фізичні відчуття, плотські стани, розумові процеси і об'єкти осмислення. Даність багатовимірна, і всякий раз ми схоплюємо відразу цілий комплекс станів, кожний з яких має власну тенденцію до розвитку. Ось чому буддисти вважають за краще разом присікати все «у корені», а не розбиратися, що звідки «зростає». Кожен приступає до практики віпасани з якоюсь особливою особовою даністю: в одного болять коліна від довгого сидіння, інший страждає від недавнього розлучення, третій не може зупинити підрахунки доходів і нагромадження планів свого процвітаючого бізнесу. Але як би там не було, ми працюємо з даністю: є лише поточний стан, а все інше вже давно пройшло або ніколи не настане. Ми опрацьовуємо фізичні відчуття, емоційні прояви, уявні побудови за допомогою простого огляду, який виявляє одночасно порожнистість як об'єктів, так і самого суб'єкта. Яка б не була даність, – насправді, все суще порожньо. В рівній мірі все втілює Велику Порожнечу, але, як говорять дзен-майстри, лише спочатку вона здається «порожньою порожнечею», тоді як насправді це «повна порожнеча». Іншими словами, Порожнеча складає справжню Реальність.

      І. Поняття таймінг у

      Перша банальність полягає в тому, що весь наш чуттєвий досвід обумовлений всього двома формальними структурами сприйняття – часом і простором. Часу на досвід вічно не вистачає, тоді як усвідомлення вічності приводить до щонайповнішого недіяння. Важко підібрати гідний російський (український?) еквівалент англійському поняттю ‘timing’, яким я давно звикла користуватися у своїх польових дослідженнях. Воно позначає одночасно такі точні смислові відтінки часової визначеності: «термін» (відпущений на ту або іншу дію), «розміреність» (заздалегідь вирішена наперед послідовність діяльності), «синхронність» (співвідношення своїх дій з подіями, що відбуваються, або планами інших людей), «приуроченість» (вдале підведення приватної дії під грандіозне загальне звершення), «рокова неминучість» (випадкова катастрофа, містична зустріч і тому подібне), «кінець» (пам' ятання про смерть як завершення всіх дій). Таймінг – це «часування», тимчасовість як така, усвідомлення часу, суб'єктивність перебігу часу. Бути в потрібний час у потрібному місці – і все буде так, як повинно бути. Це інтуїція у дії, військовий «кубічний сантиметр шансу», уміння жити «тут і зараз». Як завжди, культурних аналогів багато.

      У філософських системах час як чиста форма чуттєвого досвіду найкраще була опрацьована в «Критиці чистого розуму» Канта, а як діюча форма з вмістом сприйняття – у «Феноменології свідомості часу» Гуссерля. Проте, духовні практики мало цікавляться структурою часу у втіленому всесвіті. Вони націлені на усвідомлення вічності в сукупності всіх часів у єдиній свідомості не просто абстрактних процесів, а знання про звершення всіх