Тридцять дев’ять сходин. Джон Бакен

горіли войовничим вогнем. Якщо він мене і розігрував, то виконував свою роль майстерно.

      – Звідки ви про все це дізналися? – запитав я.

      – На перші підозри мене наштовхнула розмова, випадково підслухана в тірольському готелі на Ахензеє8. Це спонукало мене потягнути за ниточку, і наступні докази я роздобув у хутровому магазинчику в галицькому кварталі Буди9, у віденському Клубі блукачів і у книжковій крамниці в околиці Раквіцштрасе в Лейпцигу. Останні докази були знайдені й долучені до справи десять днів тому в Парижі. Зараз я не можу відкрити вам подробиці – залишимо їх майбутнім історикам. Тверезо оцінивши обставини, я вирішив, що зараз мені слід зникнути, і дістався до Лондона, попередньо здійснивши непростий відволікаючий маневр. Я виїхав з Парижа молодим дженджуристим франко-американцем, потім відплив з Гамбурга під виглядом єврейського торговця діамантами. У Норвегії я став англійським фахівцем з Ібсена, який збирав матеріал для лекцій; залишаючи Берген, перетворився на постановника документальних фільмів про лижний спорт. А сюди я прибув із Літа10 з повними кишенями пропозицій про постачання балансової деревини для паперових фабрик. До вчорашнього дня я був упевнений, що непогано замів сліди, і відчував себе цілком безтурботно. Аж раптом…

      Спогад явно засмутив його, і він хлебнув ще віскі.

      – Раптом я побачив чоловіка, який стояв на вулиці поряд із цим будинком. Я цілі дні проводив у чотирьох стінах, виходив крадькома, після настання темряви, і проводив поза домом не більш однієї-двох годин. Я поспостерігав за цим чоловіком з вікна, і, здається, упізнав його… Він увійшов до під’їзду і заговорив з портьє… А повертаючись додому вчора ввечері, я виявив у себе в поштовій скриньці візитівку. На ній значилося ім’я пана, зустрітися з яким я хочу менше всього на світі.

      Погляд мого співрозмовника і непідробний страх на його обличчі остаточно переконали мене в тому, що він не бреше. Мій власний голос ледь затремтів, коли я запитав Скаддера, як він повівся далі.

      – Я зрозумів, що влип, як муха в клейстер. Тому в мене залишався один вихід: я мав померти. Тільки тоді мої переслідувачі заспокояться.

      – І як вам це вдалося?

      – Я сказав слузі, який чистить мій одяг, що мені зовсім зле, і зробив вигляд, ніби ось-ось віддам кінці. Це було неважко: мені чудово вдається такого роду маскарад. Потім я роздобув труп – цього добра в Лондоні завжди вистачає, якщо точно знаєш, де шукати. Я привіз його із собою у скрині на даху візницької карети; мені довелося вдатися до сторонньої допомоги, аби занести скриню нагору, до моєї кімнати. Самі розумієте, я мусив забезпечити слідство належними доказами. Я ліг у постіль і велів слузі подати мені снодійне, після чого відпустив його на всі чотири сторони. Він хотів збігати по лікаря, але я гримнув на нього, заявивши, що терпіти не можу медиків. Чистильник пішов, і я заходився готувати труп до призначеної йому ролі. Мрець був мого зросту і пішов на той світ, наскільки я міг судити, від

8

Гірське озеро в Австрійському Тиролі.

9

Західна частина Будапешта (до 1873 року – самостійне місто).

10

Місто в Шотландії на березі затоки Ферт-оф-Форт (з 1920 року – північний район і порт Единбурга).