Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов

ситуація виключала можливість будь-яких серйозних зусиль в галузі політики пам’яті як всередині країни, так і назовні. Президент Л. Кравчук в указі від 19 лютого 1993 р. дав доручення Міністерству закордонних справ України і Комісії України у справах ЮНЕСКО звернутися до ЮНЕСКО «з пропозицією про внесення 60-х роковин голодомору в Україні до Календаря річниць видатних людей та історичних подій у галузі освіти, науки, культури і комунікацій. – Виокремлено мною – Г. К.» Тоді ж в списку заходів щодо вшанування 60-ї річниці голоду 1932—1933 рр., складеному Асоціацією дослідників голоду-геноциду 1932—1933 років в Україні, пропонувалося створення тимчасової слідчої комісії, яка мала довести факт геноциду у 1932—1933 роках та звернутися до міжнародного суду в Гаазі197. Пропозиція не знайшла підтримки у влади.

      На шістдесяту річницю трагедії заявами, де голод 1932—1933 років називався геноцидом, відгукнулися парламент Естонії та сенат Австралії. Скоріш за все, певну роль в цьому відіграли українські громади цих країн. Сполучені Штати, де ще не так давно було опубліковано доповідь комісії Конгресу, ніяк не відреагували на річницю – їхні дипломатичні зусилля в цей час спрямовувалися передусім на витиснення з території України ядерної зброї та на забезпечення стабільності в регіоні в світлі загострення відносин між Україною та Росією через проблему Чорноморського флоту.

      Значно більший сплеск інтересу до голоду 1932—1933 років спостерігався на наступну – 70-ту річницю трагедії, у 2003 р. Українське вище керівництво, передусім президент Л. Кучма та його прибічники в парламенті, звернулися до теми голоду 1932—1933 років як до засобу посилення міжнародного престижу України і покращення власного іміджу всередині країни. Фактично саме цього року було зроблено першу потужну спробу добитися визнання голоду 1932—1933 років актом геноциду на міжнародному рівні і саме тоді для цього було підключено дипломатичні канали.

      У червні 2003 року сенат Канади спеціальною резолюцією закликав уряд своєї країни визнати Голодомор актом геноциду. У жовтні 2003 р. сенат Австралії ухвалив спеціальну резолюцію, в якій події 1932—1933 років названо одним з найжахливіших проявів геноциду. Цього ж місяця Сенат Конгресу США оприлюднив резолюцію стосовно «геноцидного Голоду в Україні». Подібну резолюцію ухвалила і Палата представників: у преамбулі слово «геноцид» вживалося, у резолютивній частині його не було198. Цікавим можна вважати й той факт, що цього року, трохи раніше, у травні, у доповіді судового комітету Конгресу США, присвяченій 15-й річниці ратифікації США Конвенції ООН 1948 р. та проекті відповідної резолюції в переліку найвідоміших актів геноциду голод 1932—1933 років не згадувався.

      У листопаді 2003 року до американських колег долучилися угорські парламентарі, які засудили геноцид «групи народів» у 1932—1933 роки та висловили співчуття рідним і близьким жертв голоду.

      Утім, найбільш важливою спробою інтернаціоналізації Голодомору у 2003 р. стало звернення до 1932—1933 років Організації

197

Пропозиції щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Україні (Асоціація дослідників голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Україні». – С. 1. Документ без дати. Архів автора.

198

United States House of Representatives Washington, D. C., Tuesday, October 21, 2003, RES. 356 “Expressing the sense of the House of Representatives regarding the man-made famine that occurred in Ukraine in 1932—1933; 108th Congress, 1st Session, S. RES. 202. A resolution expressing the sense of the Senate regarding the genocidal Ukraine Famine of 1932—33 (28.07.2003).