Украдене щастя (збірник). Іван Франко

від серця. Солодощі меду

      Заставили його про все забути:

      Про льва, що вив йому над головою,

      Про миші, що його підпору гризли,

      І про дракона, що внизу грозив,

      І про гадюку, що у стіп сичала.

      Про все, про все забув той чоловік,

      Найшовши в тих краплинах медових

      Несказанну, високу розкіш раю.

      Ґотама Будда[86], Азії світило,

      Очима духа бачив сю пригоду

      І своїм вірним так про неї мовив:

      «Сей чоловік, брати, – то кождий з нас.

      Життя важке, природа нам ворожа

      І тисячі пригод і небезпек

      З усіх боків усе нас окружають,

      Як того мужа, що там в балці висів.

      Голодний лев над нами – то є смерть;

      Дракон внизу – то вічне забуття,

      Що кождого нагрожує пожерти,

      А миші, чорна й біла, – день і ніч,

      Що ненастанно вік наш підгризають,

      А та гадюка під ногами, браття, —

      То наше власне тіло, непостійне,

      Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі

      Назавсіди відмовить може служби.

      А та берізка, за яку вчепившись,

      Міркуємо спастися від заглади, —

      Се людська пам’ять – щира, та коротка.

      Нема нам виходу із того горя,

      Нема рятунку. Та одно лиш нам

      Лишилось, те, чого ніяка сила,

      Ніяка нам пригода взять не може:

      Се чиста розкіш братньої любови,

      Се той чудовий мід, якого крапля

      Розширює життя людське в безмір,

      Підносить душу понад всю тривогу,

      Над всю турботу із-за діл минущих —

      В простори, повні світла і свободи.

      Хапайте сквапно краплі ті, брати!

      Бо лиш в тому, що серце ваше чує,

      Чим груди повні, чим душа живе, —

      У розкоші любови та бажанню

      Братерства, у надії, у змаганню

      До вищих, чистих сфер, – лежить ваш рай».

ПРИТЧА ПРО ЛЮБОВ

      До Йосифа[87] в Єгипті так

      Сказав облесливий дворак:

      «Ах, пане, страх тебе люблю

      За добрість, за красу твою!»

      Та Йосиф знав ціну тих слів

      І дворакові відповів:

      «Минувше ти збудив сумне…

      Мій друже, не люби мене!

      Отець любив мене й жалів —

      За се братів на мене гнів.

      За се в рові я смерти ждав,

      За се невольником я став.

      Потім Пентефрія жона —

      Любила страх мене вона,

      Та за любов її дарму

      Попав я на сім літ в тюрму.

      Тож нині… щиро признаюсь,

      Любви твоєї страх боюсь!»

ПРИТЧА ПРО КРАСУ

      Арістотель-мудрець[88] Олександра[89] навчав

      І такий у альбом йому вірш написав:

      «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

      Небезпечне оружжя – жіноча краса.

      Тілько мудрість, наука і старші літа

      Подають проти неї міцного щита».

      Арістотель-мудрець по садочку гуля, —

      Бач, Аґлая іде і очима стріля!

      Та

86

Будда (санскр. букв. просвітлений; справжнє ім’я Сіддхартха Ґаутама) (623—544 до Р. Х.) – індійський царевич, що внаслідок духового самовдосконалення сягнув божественного просвітлення; засновник аскетичного реліґійно-філософського вчення – буддизму. В уста Будди І. Франко вкладає моральний висновок своєї притчі, оскільки її прототекстом була буддійська за походженням, хоч і дуже популярна в християнському світі (зокрема, завдяки старохристиянському духовому роману «Варлаам і Йоасаф», до складу якого увійшов один із її варіянтів) притча про чоловіка в криниці (балці), відома також як притча про однорога. Літературній історії цієї притчі І. Франко присвятив кілька ґрунтовних наукових студій.

87

Йосиф Прекрасний – у традиціях юдаїзму, християнства та ісламу – улюблений син Якова та Рахилі, якого брати через заздрість продали в рабство, де його було полишено на повільну смерть у копанці (рові); перепроданий єгипетському вельможі, начальникові варти фараона Потіфарові (Пентефрію), Йосиф невдовзі став улюбленцем свого пана, та через залицяння його дружини втратив довіру й знову опинився в темниці; проте, завдяки своїй мудрості і вроді, по довгих поневіряннях став правителем Єгипту. Франкова притча – літературна варіяція апокрифічного житія Йосифа Прекрасного, мотиви якого поет використовує у своєму творі.

88

Арістотель (384—322 до Р. Х.) – давньогрецький філософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичної школи (Лікею).

89

Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонії, видатний полководець, засновник найбільшої імперії античности. Домашнім учителем Александра при дворі його батька, царя Філіпа II, був Арістотель. Ймовірно, що сюжетна основа Франкової притчі – апофтегма з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.