За границями Самсари. Оксана Владимировна Кириченко

дрив їй, адже подібні подарунки, ще й від замдиректора коледжу заклинань – надзвичайна рідкість. От тільки чому Авалону попри її бунтарство так полюбляли старші, хлопець ніяк не міг збагнути.

      Сід вважався світом розваг. Доступ до нього був заборонений неповнолітнім. Фактично, кожен після випуску із коледжу ставав повноцінним громадянином Самсари і міг подорожувати в інші світи. Проте купон Авалони дозволяв безкоштовно користуватись атракціонами, що насторожувало завжди вірного правилам Ріана. Взагалі він вважав, що роки навчання з Авалоною перетворилися на справжнє випробування. Коли вона прийшла у коледж, його, одного із найкращих учнів, приставили до неї наглядачем. Ріан проводив курс знайомства зі світом та допомагав пережити розлуку з домівкою. Та хто ж знав, що допитлива натура дівчини, яка марила мандрівками і розвагами, вилізе боком і спричинить стільки незручностей? Тож мусив Ріан змиритися з реальністю та звикнути до цілодобового нагляду за непосидючою однокурсницею, аби вона не зосталась у коледжі на другий рік, а він не отримав першу у своєму житті догану за те, що провалив це, на його думку, несправедливе завдання. Коли на другому курсі Авалона потоваришувала з Лінаї – найстрашнішим ходячим нещастям серед студентів, Ріан зрозумів, що до закінчення коледжу його життя буде подібне до міфічного пекла, яке описане у книзі «1000 релігій буття».

      От і зараз хлопець задумливо спостерігав за двома дівчиськами, які, збуджено розмахуючи руками, поспішали за межі студмістечка, щоб відправитись у місто та знайти найближчий до Сіду портал. Коли вони зникли з поля зору, Ріан підхопився на ноги, розправив міцні сірі крила, відмітив початок польоту на годиннику і щезнув у темряві неба.

      Відправною точкою для своєї першої мандрівки Авалона вибрала нічний клуб «Growl». Місце мало сумнівну репутацію, чим і приваблювало юну бунтівницю, яка за два роки навчання встигла наслухатися про нього всілякого. На жаль, перша і єдина спроба тишком пробратись сюди зазнала невдачі і ледь не завершилась скандалом. Ріан вчасно нагодився до неї та допоміг уникнути викриття, чого Авалона навіть не сподівалася. Тоді вона вперше запідозрила, що хлопець міг стежити за нею, але не стала дошукуватись істини. Із найкращим студентом коледжу, який мав такі велетенські крила, варто бути у гарних стосунках.

      Зайшовши до клубу, Авалона геть розгубилась і завмерла у величезному холі, який виблискував червоними ліхтарями, що відбивались у дзеркальній підлозі.

      – Це ж не прохід, ні? – поруч перелякано прошепотіла Лінаї, несміливо витріщаючись на підлогу.

      – Здуріла? Звичайно ні.

      І хоч Авалона була впевнена у своїх словах, проте магія червоного охопила її. А раптом перехід у Сід вже відкрився, а вони навіть не встигли цього помітити? Лінаї міцно схопилася за руку подруги.

      – До нас ідуть..

      Справді, до них крокував високий дужий чоловік у чорній формі. На його грудях висів значок із червоним колом та зображенням блакитного ока посередині.

      – Це індр, – гаряче прошепотіла Лінаї.

      Авалона ковтнула слину та спробувала заспокоїти ошалілі нерви. Клан Індрів був провідником в інші світи. Він контролював усі відомі портали та відповідав за переходи між ними. Два роки тому Авалона була первачком і потрапила зі свого світу Зем сюди, до Самсари, де її зустрів хлопець із таким же значком на грудях. Тоді ще індри носили червоні мантії, проте, здається, зараз вони вийшли з моди.

      – Виглядає стильніше, ніж на картинках, – оцінила Лінаї.

      Чоловік підійшов до завмерлих дівчат, пильно оглядаючи їх з голови до ніг.

      – Ви хоч повнолітні? – пролунав його грубий голос, котрий змусив подругу здригнутися.

      – Ми взяли посвідчення, як не вірите, – обурилась Авалона.

      Чоловік підняв брови, проте більше нічого не спитав. Він махнув рукою, закликаючи слідувати за ним, і дівчата несміливо задріботіли позаду.

      Авалона надіялась побачити хоча б якусь залу славнозвісного клубу «Growl», яким стільки марила, проте індр звернув у боковий прохід, у кінці якого знаходились масивні червоні двері із зображенням такого ж блакитного ока, що був на значку чоловіка.

      – Мара-Самсара, невже це справді станеться? – Лінаї щосили стиснула руку подруги, і Авалона сама затремтіла у передчутті.

      Кімната вражала ще більше, аніж хол. Вона була маленькою, проте містила до двадцяти дзеркал різної величини. Всі вони були прикріплені до стін, тому Авалона розглядала своє відображення одразу у декількох.

      – Ви ж знаєте, як вони працюють? – поцікавився індр, підходячи до одного із дзеркал у повний ріст.

      – Ми щойно закінчили коледж заклинань у Клані Світла. Не треба спілкуватись із нами, як з дурепами, – огризнулась Авалона. Індр вишкірив зуби.

      – Тоді документи, світляки.

      Авалоні завжди думалося, що світляками їх називали тільки вихідці з Клану Темряви, одначе схоже, вона гірко помилялася.

      – Неввічливо так звертатися до нас, пане індр, – промовила Лінаї, віддаючи свою візитівку вслід за Авалоною. Чоловік уважно розглянув дві магнітні