Ілюзія Бога. Річард Докінз

він думав, що наводить аргумент проти Ейнштейна, адже далі додавав: «У цій космічній релігії тільки один недолік – у слово “космічна” помилково закралася літера “с”». В Ейнштейнових переконаннях не було нічого комічного, та все одно мені хотілося б, щоб фізики припинили використовувати слово «Бог» у метафоричному значенні. Метафоричного чи пантеїстичного Бога фізиків розділяє нездоланна прірва з Богом-заступником, чудотворцем, всезнавцем, чуйним правдолюбом Біблії, про якого просторікують священики, мулли й рабини і який міцно закріпився в побутовій мові. Умисне сплутування цих понять рівноцінне, на мою думку, інтелектуальній зраді.

      Незаслужена повага

      Назва моєї книги «Ілюзія Бога» стосується не ейнштейнівського Бога чи Бога інших видатних науковців, які згадувалися в попередньому підрозділі. Мені довелося почати з роз’яснення суті ейнштейнівської релігії через те, що вона, як уже доведено, здатна викликати замішання. На подальших сторінках книги йтиметься винятково про надприродних богів, серед яких мої читачі найбільше чули про Ягве, Бога Старого Заповіту. До нього ми невдовзі повернемося. Але, перш ніж закінчувати цей попередній розділ, слід порушити ще одну тему, яка інакше може завадити правильному сприйняттю всієї книги. Ідеться про правила етикету. Цілком можливо, що релігійних читачів образять мої висловлювання. Їм може здатися, що я не виказую достатньої поваги до їхніх переконань (або до переконань інших). Буде прикро, якщо відчуття образи завадить їм читати книгу далі, тому я хочу з самого початку розкласти все по поличках.

      У нашому суспільстві майже всі, зокрема й атеїсти, погоджуються, що релігійні переконання дуже вразливі до образ, а тому до них слід ставитися з особливою повагою, яка значно перевищує повагу, якої очікують у звичайному спілкуванні між людьми. Дуглас Адамс настільки влучно описав цей феномен у своїй імпровізованій промові в Кембриджі, виголошеній незадовго до смерті9, що мені ніколи не набридне цитувати його слова:

      В осерді релігії лежать деякі ідеї, які ми називаємо священ-ними, сакральними й так далі. Ось що це означає: «Це ідея чи уявлення, про яке ти не смієш сказати нічого поганого. Не-смі-єш. Чому? Бо не можна!» Якщо хтось голосує за партію, яку ти не любиш, про це можна сперечатися скільки заманеться: у кожного будуть свої аргументи, але ніхто не образиться. Якщо хтось заявляє, що податки слід підвищити або знизити, про це теж можна посперечатися. Проте якщо хтось каже: «У суботу мені не можна перемикати світло», – ваша реакція: «Так, звісно».

      Чому в нас дозволено підтримувати аргументами лейбористів або консерваторів, республіканців або демократів, одну модель економіки чи іншу, «Макінтош» або «Віндовз», але озвучувати свою думку про виникнення всесвіту, про те, хто його створив… ні-ні, це священне?.. Ми звикли делікатно оминати релігійні ідеї, але погляньте, який зчинився галас, коли Річард зважився їх покритикувати! Усі просто знавісніли,

9

Повний текст виступу можна знайти в: Adams (2003) під назвою «Чи існує штучний Бог?».