Ілюзія Бога. Річард Докінз

Хай там що Конт хотів сказати своїм астрономічним агностицизмом, ця історія повинна навчити нас, що слід добре подумати, перш ніж гучно заявляти про принципову нерозв’язність якоїсь проблеми. Та коли мова заходить про Бога, дуже багато філософів і науковців раді сховатися в затишку ППА, починаючи з автора терміна «агностицизм» Томаса Генрі Гакслі36.

      Гакслі пояснив, чому створив це слово, коли відповідав на нападки, які ним спровокував. Директор лондонського Королівського коледжу отець доктор Вейс вилив ріки зневаги на Гакслі за його «боягузливий агностицизм»:

      Може, йому більше подобається називати себе агностиком, але його справжнє ім’я має значно давніше походження – він невірний, тобто безбожник. Слово «невірний» містить неприємний відтінок. Мабуть, так і повинно бути. Людині має бути неприємно, коли вона прямо говорить, що не вірить в Ісуса Христа.

      Гакслі був не з тих, хто проковтнув би таку провокацію, тож 1889 року дав різку й нищівну відсіч (при цьому ні на крок не відступивши від добрих манер: зуби цього «Дарвінового бульдога» були добре відточені в словесних сутичках вікторіанської епохи). Порвавши доктора Вейса на шматки й поховавши його прах, Гакслі нарешті повернувся до слова «агностик» і пояснив, чому його створив. Дехто, писав він

      упевнений, що досягнув якогось «гнозису», тобто більш чи менш успішно розв’язав проблему існування; я ж був упевнений, що мені цього не вдалося, ба навіть, що проблема ця нерозв’язна. Маючи Г’юма й Канта на своєму боці, я не вважаю, що поводитимуся самовпевнено, якщо й далі дотримуватимуся цієї думки… Поміркувавши, я вигадав відповідну назву для такої позиції – «агностик».

      Далі в своєму монолозі Гакслі пояснив, що в агностиків немає ніяких переконань, навіть переконань про помилковість інших переконань.

      Агностицизм у своїй суті – не переконання, а метод, який полягає в послідовному застосуванні одного принципу… Щоб досягти результату, цей принцип вимагає в процесі роздумів слухатися винятково голосу розуму, хоч би куди він вас заводив, нехтуючи при цьому будь-якими іншими міркуваннями. Якщо ж результату досягнуто, то він вимагає не вдавати, нібито отримані висновки достеменні, якщо цього наочно не продемонстровано або не можливо продемонструвати. Це і є моє агностичне віросповідання. Людині, яка дотримується його повністю й неухильно, не соромно глянути в очі всесвіту, хоч би що чекало на неї в майбутньому.

      Гідні слова на вустах науковця, і покритикувати його за них непросто. Проте Гакслі, зосередившись на абсолютній неможливості доведення або спростування існування Бога, забув про градації імовірності кожної з цих альтернатив. Із того, що ми не можемо ні довести, ні спростувати існування чого-небудь, не випливає, що ймовірність його існування та неіснування однакова. Не думаю, що Гакслі став би сперечатися зі мною. Мало того, підозрюю, що навіть коли він нібито заперечував цю думку, це був лише крок назад в одному

36

T. H. Huxley, ‘Agnosticism’ (1889), перевидано як: Huxley (1931). Із повним текстом «Агностицизму» також можна ознайомитися за посиланням: http://www.infidels.org/library/historical/thomas_huxley/huxley_wace/part_02.html.