18+: Парафрази й переклади. Книга 1. Олексій Кононенко

m>

      У давнину один дивак

      По вуха в Кішку закохався;

      Без Кішки хлоп той аж ніяк:

      Із нею спати укладався,

      З одної миски з нею їв;

      Дивак нарешті одружитись захотів.

      Почав Юпітеру молитись – свято вірив, —

      Що Кішку дівкою для нього оберне.

      Юпітер диво відчебучив несмішне:

      Дівицею постала Машка сіра!

      Дивак на радощах заледь не збожеволів:

      Цілує милу, пестить, обнімає,

      Мов ляльку наряджає.

      Та й наречена рада вищій волі,

      Віддати й руку, й серце обіцяє:

      Багатий наречений і не дід:

      Журби немає, що не кіт!

      Чимшвидше до вінця; хутенько обвінчались;

      Гостей спровадили, нарешті, дочекались…

      Кохану ніжно роздягав,

      То пальці, то вуста, то шийку цілував;

      Вона його до себе пригорнула,

      Аж раптом вирвалась, майнула…

      Куди ж? – під ліжком миша зашкреблась.

      Природну схильність витравити зась.

Київ, лютий 2017

      Леся Українка

      Вороги

      Може б, хто послухав казки?

      Ось послухайте, панове!

      Тільки вибачте ласкаво,

      Що не все в ній буде нове.

Леся Укранка. Давня казка

* * *

      Fiat lux! (Лат.) – Хай буде світло!

      – Не життя! Пекельні муки!

      Каторгу сама обрала… —

      Жінка в розпачі німому

      На кушетку майже впала.

      Миготить в каміні вогник…

      – Господи! Життя нікчемне!

      Молоді найкращі роки

      Змарнувала я даремно!

      Чоловік – сама відраза —

      В нервах відміряє кроки.

      Співчуття в очах немає,

      Лиш неспокій і морока.

      Зупинивсь, торкнувся грубо:

      – Врешті-решт, облиш цю драму:

      Твоя поза – сміх та й годі,

      Що це коїться між нами?!

      Поговоримо по-людськи,

      Чи на те не маєш волі?…

      Сіла з переляком в оці,

      Майже мов школярка в школі.

      – І при чім тут моя поза?

      Що за дурість з твого боку?

      Його ніби перемкнуло:

      – Знов одна і та ж толока!

      «Собі каторгу утнула», —

      Ти знервовано торочиш.

      Як себе я запитаю

      Про те ж саме… Можу. Хочеш?

      Одне одного, ти згодна,

      Ми лиш мучили з тобою,

      Чи не краще…

      Вона далі:

      – Розійтися стороною?

      Ну, звичайно, легше всього

      Змучити і розтерзати,

      Потім: «Ти вже не потрібна!»,

      В очі «Геть іди!» сказати…

      – А який ти бачиш вихід,

      Як, скажи, нам далі бути?…

      Що ти скиглиш і белькочеш?

      Я не те хотів почути!..

      Поступки і вимагання,

      Скарги, закиди, вимоги —

      У сльозах все потонуло…

      – Це не вихід, ну їй-богу!

      Що нас зв’язує? Не діти,

      В цім обоє обережні.

      І звичайно, що не гроші,

      У фінансах незалежні, —

      Чоловік як міг старався

      Зберігати спокій в мові, —

      Про кохання, – засміявся, —

      Смішно вимовити слово.

      – Сміх твій зовсім недоречний, —

      Жінка з місця підхопилась. —

      Я це слухати не можу! —

      І в кімнаті зачинилась.

      Чоловік старався, кликав —

      Марно… Сів біля каміна

      І поринув у задуму,

      Склавши руки на колінах.

      Вони з першого знайомства

      Між собою не мирились.

      Насміхались, збиткувались,

      Сперечались і сварились.

      Він сказав їй: «Хай це смішно,

      Але – я люблю вас, пані!»

      – Якщо смішно, то навіщо

      Ви освідчились в коханні?!

      Різко,