Володимир Сосюра. Отсутствует
Читать онлайн.| Название | Володимир Сосюра |
|---|---|
| Автор произведения | Отсутствует |
| Жанр | Документальная литература |
| Серия | Митці на прицілі |
| Издательство | Документальная литература |
| Год выпуска | 2018 |
| isbn | 978-966-03-8168-1 |
О, моя далека Революціє!..
Одгукнись на мої крики лунко!
Скоро буде вечір
і в тихій кімнаті зазгучать, заридають
солов’ї поцілунків.
Скоро
буде
вечір.
Коли буде знати про Перекоп кожна дитина,
і зацвітуть електричними зорями і земля, і небо,
коли темп життя так зміниться,
що будуть віки за одну хвилину, —
тоді прийде кінець непу…
О, моя червінькова Україно!..
Коли кожному дурневі стане ясно,
що таке пролетарська культура,
і будуть легендами і сучасні події, і сучасна людина,
тоді згадають і про Володимира Сосюру,
о, моя червінькова Україно!..
А зараз:
моє серце – Благбаз в часи військового комунізму,
коли далі були такі пахучі, такі червоні…
Простягаю в простори криваві долоні,
де пропадають мої огні за муром…
Л. В. Пилипенко[11]
Мені хочеться ходити з одрізаною головою
Данте на руках
і слухать про любов до Беатріче…
Шелестіли жита, хвилювали жита,
а між ними розкидано маки.
Там, там
там, там
козаки,
козаки,
козаки…
Місто.
Ніч.
Огненні крики в повітрі…
Хто це на вухо мені
виє тоненько і хитро?…
Голову я нахилю, —
дивиться грізно хорунжий…
Мамо, а може, я сплю,
може, чого занедужав?…
Місто.
Ніч.
Огненні крики в повітрі…
Хто це на вухо мені
виє тоненько і хитро…
Шелестіли жита, хвилювали жита,
а між ними розкидано маки.
Там, там
там, там,
козаки,
козаки,
козаки…
Мені хочеться ходити з одрізаною головою Данте на руках
і слухать про любов до Беатріче.
Оддзвонила давно Революція.
Чую, чую – бетони кричать…
І нікому тепер не молюся я,
й запеклася на серці печаль.
І солодко сміються вітрини,
а сніжинки в розпуці летять…
Десь далеко цвітуть мандарини
і задумано хвилі шумлять…
Не біля стінки я, й не кров моя холоне,
і вітер не тріпа розірвану шинель, —
під громом і дощем розкидано колони,
і б’ють броневики в обличчя нам огнем.
Ой, б’ють броневики… Атака на залізо…
Гарячим дзвоном б’є… а в роті з пилом кров…
З розбитим боком смерть по рейках лізе, лізе…
І кров’ю капотить на щебень
Пилипенко Людмила Володимирівна – дружина українського письменника Сергія Володимировича Пилипенка (1891–1934), яка мала певне відношення до літературного процесу в Україні.