Володимир Сосюра. Отсутствует

серцем любіть Україну: вибрані твори. – К., 2003.

Література:

      1. Бурляй Ю. Володимир Сосюра. – К., 1959.

      2. Радченко Є. Володимир Сосюра. – К., 1967.

      3. Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру. – К., 1968.

      4. Моренець В. Володимир Сосюра. – К., 1990.

      5. Костюченко В. Біль аж до краю дороги…: есе. – К., 2004.

      «Путь моя у каміння закута…»

      Зацитований у заголовку рядок Володимира Сосюри із його чи не найпопулярнішої ліричної перлини «Коли потяг у даль загуркоче…», вперше опублікованої у журналі «Всесвіт» (1926. – № 17. – С. 17) і включеної до збірки «Золоті шуліки» (1927), був вилучений разом із передостанньою строфою у виданні «Вибрані поезії» (1936. – С. 74–76. Відтоді вірш друкувався і виконувався співаками як романс без цієї строфи:

      Вже до серця доходить отрута…

      Як старому колишнього жаль…

      Путь моя у каміння закута,

      і на кожному розі печаль…

      Очевидно, редактору чи цензору не сподобався не лише присутній у перших двох рядках мінорний настрій, але й насторожив зміст двох останніх – відомий «вкраїнський поет» натякає на те, що він перебуває, немовби «у кам’янім мішку», тобто в ув’язненні. Згадаймо для прикладу вірш Михайла Драй-Хмари, написаний у травні 1937 р. в концентраційному таборі на Колимі:

      І знов обвугленими сірниками

      на сірих мурах сірі дні значу,

      і без кінця топчу тюремний камінь,

      і туги напиваюсь досхочу.

      І клаптик неба, розп’ятий на ґратах,

      і недріманне око у «вовчку»…

      Ні, ні, на вороних уже не грати.

      Я – в кам’янім, у кам’янім мішку.

      Умови для творчості (не побутові, звичайно) для радянських поетів були однаковими і на волі, і в ув’язненні – всюди «кам’яний мішок», з якого могли виходити у світ лише хвалебні оди, пісні, пеани, гімни, тобто лише те, що оспівує і звеличує тоталітарну систему, її вождя та керівну й спрямовуючу силу – КПРС. Але і це не рятувало від репресій – навіть найголосніші оспівувачі не уникнули всеперемелюючих жорен. Життя одних обірвала куля в застінках НКВС, другим судилося страждати і не повернутися з Колими, Соловків, Караганди, а третім – залишатися на волі, але в «кам’янім мішку». «Кам’яним мішком» могла бути навіть і власна квартира, де цілодобово очікували дзвінка чи стукоту у двері, або й психіатрична лікарня, як це не раз траплялося із В. Сосюрою.

      Із автобіографічного роману «Третя Рота» та із спогадів сучасників відомо, що В. Сосюра не раз перебував на лікуванні у психушках. Як правило, туди не потрапляють із власної волі…

      Після нещадної критики публікації перших чотирьох розділів поеми «Мазепа» (Життя й Революція. – 1929. – № 1) В. Сосюра випустив збірку «Серце», в якій, за власними спогадами, «гіперболізував образ поета, що приходив щоночі п’яний і бив свою біляву дружину, словом, розкладався, забувши про своє заводське оточення, з якого вийшов» (Третя Рота. – К.: Укр. письменник. – 1997. – С. 273). У газеті «Комуніст» з’явилася критична