Соловецький етап. Антологія. Антология

витриманий, прямолінійний, він трохи суворий і нетерплячий, але упертий і діловий, як той наш український селянин-хазяїн. Тільки тоді коли не на людях, не при ділі, тільки тоді він візьме свій зошит, щоб близькому приятелеві показати рядки, в яких вилилась його особиста трагедія, про яку намагався мовчати.

      Як будете старі і над пригаслим жаром,

      У надвечірній час згадаєте мене, —

      То шкода стане вам, край огнища смутного,

      Що мій сердечний пал зневажили колись, —

      читав він із зошита.

      Сидів похмурий і зосереджений. Раптом схоплювався, швиденько хапав зошит і писав. А часом підходив до колег, цікавився, розпитував, разом з усіма думав уголос про українські справи, і тоді забував про власні жалі та болі й дивився туди, далеко, за те прокляте Біле море, що замкнуло його тут, – молодого, діяльного, творчого. І знову Степан Запорований іде до свого кутка, знову хапає свій таємний зошит, щоб з вірою в перемогу записати:

      Нехай від кулі ворога умру,

      Солдатом невідомим у степу, —

      Земля прийме хоч труп благословенний…

      Спокійно, повний віри в майбутнє, в себе і в силу своєї нації, Степан Запорований, кинувши погляд, сповнений зневаги й презирства, красивим почерком підписує повідомлення УРЧ про продовження терміну ув’язнення ще на п’ять років.

Володимир БЕНЕДИК

      * Автор помилився. Справжнє ім’я: Бенедик Антон Наумович, народився у 1908 р. в с. Качанівка Хмільницького р-ну Вінницької обл. Вчитель, проживав в УСРР.

      Заарештований: за ст. 54-11 КК УСРР. Судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР 3 вересня 1931 р. засуджений до розстрілу. Колегією ОГПУ 7 квітня 1932 р. розстріл замінено за ст. 58-2-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ.

      Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.

      Розстріляний 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

      Це був молодий народний учитель, – невеличкого зросту, щуплий, з чорними, як вугіль, очима, з обличчям блідим і втомленим.

      Лише тоді, коли навколо себе цей звичайний сільський учитель бачив товариство і як заходила мова про Україну, – його очі горіли і він говорив так, що справді йняли йому віри, що він стояв на чолі величезного селянського повстання 1930 року, яке від Кам’янця Подільського поширилося до Вінниці й Києва.

      Його не розстріляли тільки тому, що саме ГПУ здивувалося, як міг вирости по суті за совєтських часів такий одвертий, безоглядно принциповий, прямий і чесний ворог большевизму. І ГПУ вирішило не стріляти, а надіслати його на Соловки, але з такою характеристикою, щоб він ніколи тих островів не міг покинути.

      Працював на Соловках у першому сільгоспі і був центром, до якого тяглися українські парубки – учасники селянських повстань. Мав у селянських колах великий авторитет. Був за арбітра у всіх спірних справах.

      Тяжко хворий і змучений, ніколи не падав духом і закликав своїх товаришів вірити та боронити віру батьків, любити свою батьківщину й ніколи не