Соловецький етап. Антологія. Антология

Надто в перші два-три місяці. Потім становище ще погіршало, бо, крім розстрілів, убивств і знущань з в’язнів, тепер запроваджують систему найпильнішого політичного терору, постійних обшуків, провокацій, штучно вигаданих політичних «справ», за які на підставі свідчень, куплених за шматок хліба провокаторів, – в’язнів розстрілювано чи давалось їм нові терміни ув’язнення. Отож нема чого дивуватися, що при цих «нових» порядках на островах створилася ще гірша ситуація. Про неї заговорив цілий світ.

      Тоді, щоб московському ГПУ, самому Сталінові виправдатися перед цілим світом, випущено згадуваний уже фільм «Соловки». З 1931 року, коли на Півночі Совєтського Союзу опинилося не кілька тисяч, а кілька мільйонів українців, кубанських і донських козаків, кавказців та інших інонаціоналів, коли треба було виконати за всяку ціну першу п’ятирічку та ще й за чотири роки, – постала ідея створення Біломорсько-Балтійського каналу. Настав час, коли багато тисяч людности Соловків мусили покинути їх і переселитися на материк, щоб полягти на будівництві того, на кістках в’язнів побудованого, каналу. На островах лишилася тільки незначна частина в’язнів, переважно слабих, полишених помирати, щоб збільшити число саме тоді померлих від тифу кільканадцяти тисяч в’язнів.

      Серед тодішніх соловчан, що їх залишено вмирати на Соловках, і тих, що виїхали на будівництво Біломорського каналу, бачимо академіка Слабченка, професора Барбара, професора Гермайзе, М. Павлушкова, Павла Христюка, Івана Петренка, Г. Садовського, О. Березовського, Віталія Юрченка, Клима Поліщука і багато інших.

      За цієї доби на Соловки потрапила українська інтелігенція, щільно пов’язана з українськими селянами. Ми не бачимо ще серед ув’язнених ні політичних діячів совєтської України, ні тих діячів на культурній ниві, які свого часу повірили в щирість совєтського протегування українській культурі й ставились до совєтської влади цілком лояльно, доки влада та не скинула з себе маски.

      Третій період в історії соловецької каторги слід починати від того часу, коли, ліквідувавши на селі все ініціативне і національно свідоме, Сталін вирішує поквитатися з рештою української інтелігенції та покінчити з усіма «нестійкими» елементами в КП(б)у.

      Саме тепер Сталін заходився ліквідувати всі мізерні атрибути позірної окремішности УССР. Почалося з ліквідації Української військової округи та перетворення її на Харківську і Київську. Далі, як гриби під дощ росли: «Союзхлеб» – замість «Укрхліб», «Союзуголь» – замість «Укрвугілля», «Союзсоль» – замість «Укрсіль» «Союзсахар» – замість «Укрцукор» і т. ін. Негайно за постановою ЦКВКП(б) телеграфним наказом від 15. ХII.1932 року, русифіковано всі українські інституції на терені СССР, що були за межами УССР. На Україну з особливими повноваженнями від Сталіна прибув П. Постишев. Почалася друга хвиля терору на тлі страшного голоду 1933 року. Усі тюрми й льохи переповнено ув’язненими. Серед заарештованих, крім селян, маємо вже немалий прошарок індустріальних робітників,