Идеал воспитания дворянства в Европе. XVII–XIX века. Сборник

в системе управления. Слободская Украина – историко-географическая область в восточной части современной Украины, также имевшая в XVIII веке отличия в системе управления.

      124

      Процесс формирования «новой» украинской шляхты и ее интеграции в состав российского дворянства рассмотрен в ряде исследований: Kohut Z. Russian Сentralism and Ukrainian Autonomy: Imperial Absorption of the Hetmanate, 1760s–1830s. Cambridge, MA, 1988. (укр. пер.: Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. Київ, 1996); Когут З. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної і модерної історії України. Київ, 2004. С. 46–79; Толочко А. Киевская Русь и Малороссия в XIX веке. Киев, 2012. С. 177–203.

      125

      Тема становления групповой идентичности казацкой старшины пронизывает все исследование Сергея Плохия, посвященное «казацкому мифу», национальному вопросу и его отражению в «Истории русов». См.: Плохій С. М. Козацький міф: історія та національне питання в епоху імперій. Пер. з англ. Микола Климчук. Київ, 2013 (Plokhy S. The Cossack Myth. History and Nationhood in the Age of Empires. New York, 2012).

      126

      Когут З. Коріння ідентичності. С. 50–51.

      127

      Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии // Киевская старина. 1897. № 1. С. 1–31, здесь с. 25–27; Кабузан В. М., Троицкий С. М. Изменения в численности, удельном весе и размещении дворянства в России в 1782–1858 гг. // История СССР. 1971. № 4. С. 153–169, здесь с. 162–164; Когут З. Коріння ідентичності. С. 42–43, 49, 60, 62.

      128

      Когут З. Коріння ідентичності. С. 62.

      129

      Вопрос о воспитании и образовании дочерей казацкой старшины не менее важен, однако он требует специального исследования. В данной статье речь будет идти исключительно о стратегиях воспитания сыновей.

      130

      Дзюба О. М. Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на матеріалах епістолярної спадщини). Київ, 2012. С. 149–150; и др.

      131

      В иезуитских коллегиумах на украинских землях шляхетские дети составляли основной контингент (Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII століття. Київ, 2012. С. 266–276).

      132

      Яковенко Н. Протестантські і католицькі школи. Замойська академія // Iсторiя української культури: В 5 т. Т. 2: Українська культура XIII – першої половини XVII століть. Київ, 2001. С. 575–591, здесь с. 575–577; Пилипюк Н. Київські поетики і ренесансні теорії мистецтва // Європейське Відродження та українська література XІV–XVIII ст. Київ, 1993. С. 75–109, здесь с. 75–76; Pylypiyk N. The Humanistic School and Ukrainian Literature of Seventeenth and Eighteenth Century: Unpublished PhD dissertation. Harvard University, 1989. Р. 241–301.

      133

      Петру Могиле посвящена обширная историография, в которой рассматриваются и вопросы, связанные с Киевским коллегиумом: Ševčenko I. The many worlds of Peter Mohyla // Harvard Ukrainian Studies. Vol. 8. 1984. Р. 9–44; Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. Париж, 1969; Шарипова Л. Еще о «Человеке многих миров»: Петр Могила – традиционалист, реформатор, оппортунист // Ab Imperio. 2000. № 1. С. 53–73.

      134

      О специфике модели коллегиума и о процессе преподавания в православных коллегиумах см.: Посохова Л. Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці ХVІІ – на початку ХІХ ст. Харків, 2011; Она же. Православные коллегиумы на пересечении культур, традиций, эпох (конец ХVІІ – начало ХІХ в.). М., 2016; Она же. Православные коллегиумы Российской империи (вторая половина XVIII – начало ХІХ вв.): между традициями и новациями //