Гойдалка. Володимир Єшкілєв

ь здавалась ворогом, що зачаївся в засідці. А сьогодні він спілкувався з нею, як з доброю приятелькою. Запитував усякі бздури.

      Дивний сьогодні день, подумав він, однозначно дивний. Крижана легкість наповнювала веселим ритмом і бадьорила кожний м’яз. Він давно не відчував такого. Цілий фестиваль всередині – й без жодного стимулятора, без коктейлів з окультної музики, грибів та штучної активації центрів задоволення. Добрий настрій безкоштовно, за просто так. Дарунки незримих Сил – інакше й не скажеш. Він відчув, що Сутність погодилась і з його здивуванням, і навіть зі згадкою про вищі Сили.

      Це зацікавило Корпача.

      Мешканка його внутрішньої безкінечності щойно визнала існування мешканців безкінечності зовнішньої. Й навіть гмикнула щось нерозбірливо-солідарне.

      Демон, що вірує в богів. Прикольно.

      Він посміхнувся.

      Якби місцевий психометричний контроль дізнався про Сутність, оператор-логістик Вукі Корпач негайно залишився б без роботи. Й, відповідно, без житлового простору і соціального пакета, належних працівникові космопорту. Але незримі щупальця та ментальні зонди тіронійського контролю, на його щастя, не були всемогутніми й багато до чого не дотягувались. Наприклад, вони за довгі роки так і не дотягнулись до вмонтованих у череп Корпача імплантів доповненої реальності, заборонених цивільним ще за доби Отців-відновлювачів. Оператор десь чув, що кожний другий тіронієць користується такими імплантами, злісно порушуючи кілька місцевих та імперських законів.

      Саме тут, у підземному лабіринті, доречно було скористатись помічними імплантами. Корпач активував їх швидким подвійним примруженням лівого ока. Картина навколишнього світу змінилась. Перед очима оператора-логістика висвітилися індикаційні лінії та шеренги кольорових позначок. Вони підказали йому, що температура у тунелі дорівнює двадцяти чотирьом за Цельсієм, що тиск штучної атмосфери на десять мілібарів нижчий від норми, що ізоляція силової магістралі у трьох місцях прогризена невідомими шкідниками, а у бічному проході відбувається несанкціонована біологічна активність. Параметри останньої вказували на присутність зграї щурів-мутантів.

      Нічого незвичного.

      Корпач увімкнув пристрій з відлякуючим репелентом. Від його поясу відокремився невеличкий модуль-розпилювач. Покружляв навколо, розсіяв сполуку на перехресті тунелів й знов повернувся до поясного гнізда. Щури миттю повтікали, залишаючи на індикаторі позначки холонучих теплових слідів. Корпач повідомив технічну службу про пошкодження магістралі, заглянув до найближчого коридору – радше для проформи, аніж з підозри – й не знайшов там жодного блудняка.

      Все ще відчуваючи в тілі бадьорий ритм, він рушив до ангару й далі – до брами вантажної платформи. Конденсат набрякав важкими краплями на вентиляційних трубах, хлюпав під підошвами й примножував скупі відблиски світла. Невдовзі брама відкрилась операторові у всій своїй величі: висока, масивна плита царювала над простором порталу. Вона підносилась над транспортною рампою, підсвічена габаритними вогнями та люмінофорами кранів-тельферів. Її силові ребра здавались відрогами стрімкої скелі. Темно-сірий кераміт наче всотував у себе світло, згущуючи нічні тіні. Світло, що лилось з високої стелі, відстрибувало від цих тіней, як щойно мутанти відстрибували від репеленту.

      Корпачеві завжди здавалось, що в темних кутах порталу чаїлись привиди. Астральних істот він не боявся. Його піввіковий життєвий досвід свідчив, що люди небезпечніші за привидів та хижу космодромну фауну. Принаймні тут, на Тіронії.

      Але стоп.

      Він вже не один. Вузьке обличчя.

      Вузькі стегна. Вузькі ступні.

      Технік Танга з’явилася, як і завжди, несподівано. Вона, не без специфічної грації, відокремилась від здоровенного шматка темряви, що ховався між силовими елементами рампи. Колись Корпача дратували котячі рухи та похмура вдача цієї мовчазної єврокитайки. Проте згодом він змінив свою думку про неї. Серед тіронійських контрабандистів Танга зажила слави крутої і таланистої отаманши, якій щастило обходити пастки митників і Джи Тау. Суха, як тріска, невисока та гнучка, вона здавалась підлітком, котрого заради жарту одягнули у комбінезон з емблемами служби Головного техніка.

      – Працюємо вдвох? – запитав у отаманши Корпач, дивлячись, як неквапно, з урочистою солідністю великого механізму, розходяться стулки брами.

      Танга, не кажучи ані слова, увімкнула індикаційну голограму. Судячи з усього, це мало правити за позитивну відповідь. Голограма спалахнула в повітрі райдужним кубиком, розгорнулась в екран і зависла перед її обличчям. Синювате мерехтіння перетворило жінку на ожилого мерця з пригодницької симуляшки.

      Гнучкі пальці єврокитайки пробігли екраном, ледь занурюючись до його тривимірності, а губи стиснулись у тонку лінію.

      Вона ввела код готовності термінала до прийому «човника».

      Кивнувши задля порядку, Корпач рушив до брами. Забороло його шолому закрилося за мить до того, як компресори припинили виштовхувати з ангара тіронійське повітря. Одночасно зачинилися мембрани тунелей, що вели до приміщень