Гніздо. Володимир Єшкілєв

маємо бойових роботів охорони. Найсучасніших.

      – Це мало допомагає.

      – Роботи бачать в тумані, як ми у прозорому повітрі.

      – Хижаки також.

      – В роботів швидша реакція. І потужніша зброя.

      – Лачари хитріші за роботів.

      – Лачари – це такі хижі комахи?

      – А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкірої дівчини з кумедною зачіскою. Її дрібні косички були складені у конструкцію, яка нагадала офіцерові решітку на вентиляційному отворі. На комірі її комбінезона виблискував жовтою емаллю значок авреліанської наукової корпорації.

      – А можна? – він відразу проникся симпатією до молодої вченої.

      – Ходіть сюди, – запросила дівчина, розсуваючи панелі, що відмежовували закуток лабораторного відсіку.

      Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькій кабінці, стояв столик з приладами, а стіну перед ним займала чорна панель, яку прем’єр-лейтенант прийняв за оглядовий екран.

      – Я Занга, ксенобіолог, – відрекомендувалась дівчина. – А вас, як я чула, звати Со Лай.

      – Підслуховувати недобре, Занго.

      – Вибачте, але я не підслуховувала. Я ж не винна, що у ТЕКу4 важко зберегти приватність. Тут всі усе чують і всі усе знають. Тонкі стінки, маленькі приміщення, все скупчено й залюднено. А ваша розмова з Протоном була секретною, так?

      – Покажи йому лачара, – клон зайшов до кабінки і присів на край столу. – Офіцер ніколи не бачив живого лачара. Офіцеру буде корисно його побачити.

      – Як давно ви на Сельві? – запитала Занга, з відвертою зацікавленістю розглядаючи фігуру прем’єр-лейтенанта, вигідно підкреслену чорним підскафандровим комбінезоном, поверхнею якого зміїлися золотисті лінії терморегуляторів.

      – Одинадцять місяців.

      – Кажете, що вже були в експедиціях?

      – Бував. На екваторі і в Дощовій долині.

      – Ескортували вчених?

      – Так. Ми охороняли ваших колег, Занго. Ксенобіологів, ксенопалеологів і ще різних-різних «ксено». Їм вдалось зробити цікаві відкриття.

      – Тут, у горах, цікавіше. Майже кожного тижня ми знаходимо невідомих науці істот. «Ті-ді»5 тут також дуже допомагають. Ми дружимо з «ті-ді». Вам у нас сподобається.

      – Можливо. Принаймні знатиму, хто такі лачари.

      – Лачарами у нас прийнято називати хижаків Dicrota mesocephalі. Тип – інсектоподи, підтип – псевдохеліцерові, клас – павукоподібні, загін – карноцефали, сімейство – дікроти. Дихають за допомогою трахеєподібних органів, отруйні. Броньові щитки, метасома і педіпальпи6 в них з ратину, надзвичайно міцні. Були випадки, коли лачари розривали покриття комбінезонів. Ми тепер вирізняємо кілька підсімейств лачарів – дікраноцефали, бутани та арахіни. Бутани – найспритніші, арахіни – найотруйніші.

      – Дякую за інформацію, Занго. Проте «ті-ді», – він посміхнувся, демонструючи дівчині, що він не ображається на цю смішнувату назву, – намагаються не обтяжувати

4

ТЕК – тимчасовий експедиційний кампус.

5

«Ті-ді» – сленгова назва бійця з управління «D» Служби Запобігання.

6

Метасома – хвостові сегменти лачара. Педіпальпи – хапальні клішні, подібні до клішнів скорпіонів.