Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми. Сельма Лаґерлеф

Мартін. – Я народився торік в містечку Сванегольм, а восени мене продали Хольгеру Нільсону – в сусіднє село Вестменхег. Там я й жив до сьогоднішнього дня.

      – Як же ти набрався хоробрості летіти з нами? – запитала Акка Кебнекайсе.

      – Ви назвали нас жалюгідними курками, і я вирішив довести вам, диким гусям, що й ми, домашні гуси, на щось здатні, – відповів Мартін.

      – І на що ж ви, домашні гуси, здатні? – знову запитала Акка Кебнекайсе. – Як ти літаєш, ми вже бачили, та, може, ти відмінний плавець?

      – І цим я не можу похвалитися, – сумно сказав Мартін. – Мені доводилося плавати тільки в ставку за селом, але, правду кажучи, цей ставок хіба що трохи більший від найбільшої калюжі.

      – Ну, тоді ти, певно, майстер стрибати?

      – Стрибати? Жоден поважаючий себе домашній гусак не дозволить собі стрибати, – сказав Мартін.

      І раптом спохватився. Він згадав, як кумедно підстрибують дикі гуси, й зрозумів, що бовкнув зайве.

      Тепер Мартін був упевнений, що Акка Кебнекайсе зараз же прожене його зі своєї зграї.

      Але Акка Кебнекайсе сказала:

      – Мені до вподоби твоя сміливість, що ти говориш так сміливо. Хто сміливий, той буде вірним товаришем. Ну, а навчитися тому, чого не вмієш, ніколи не пізно. Якщо хочеш, залишайся з нами.

      – Дуже хочу! – відповів Мартін. Раптом Акка Кебнекайсе помітила Нільса.

      – А це ще хто з тобою? Таких, як він, я ніколи не бачила.

      Мартін знітився на мить.

      – Це мій товариш… – невпевнено мовив він. Тут Нільс виступив вперед і рішуче заявив:

      – Мене звати Нільс Хольгерсон. Мій батько – Хольгер Нільсон – селянин, і дотепер я був людиною, але сьогодні вранці…

      Договорити йому не вдалося. Щойно він вимовив слово «людина», гуси позадкували й, витягнувши шиї, вороже зашипіли, заґелґотали, залопотіли крилами.

      – Людині не місце серед диких гусей, – сказала стара гуска. – Люди були, є й будуть нашими ворогами. Ти повинен негайно покинути зграю.

      Тепер вже Мартін не втримався і втрутився:

      – Але ж його і людиною-то не назвеш! Погляньте, який він маленький! Я ручаюся, що він не заподіє вам ніякого лиха. Дозвольте йому лишитися хоча б на одну ніч.

      Акка пильно глянула на Нільса, потім на Мартіна й нарешті сказала:

      – Наші діди, прадіди і прапрадіди заповідали нам ніколи не довірятися людині, байдуже, маленька вона чи велика. Та якщо ти ручаєшся за нього, то так і бути – сьогодні хай він залишиться з нами. Ми заночуємо на великій крижині посеред озера. А завтра вранці він повинен покинути нас.

      З цими словами вона знялася в повітря. За нею полетіла вся зграя.

      – Послухай, Мартіне, – несміливо запитав Нільс, – ти що ж, залишишся з ними?

      – Ну звісно! – з гордістю відповів Мартін. – Не щодня домашньому гусакові випадає така честь – летіти в зграї Акки Кебнекайсе.

      – А як же я? – знову запитав Нільс. – Мені нізащо самому не дістатися додому. Я зараз і в траві заблукаю, не те що в цьому лісі.

      – Додому тебе