З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

непокору і бунт, а твоя Орися спить поруч з виродком і до любощів його звикає, а може, й звикла вже, а може, й плюнула б тепер на тебе, скалічена багатством, бо ти побоявся тоді, на замерзлому Стирі, подати їй руку, щоб не обтяжувати себе, не ризикувати собою! Ти й не питав її, чи вона згодна, ти не спробував і наздогнати – а може б, вона таки пішла була з тобою до гнідавської церковці? Але ж тебе огорнув страх, це так легко – страждати марно за коханням та жертвувати собою, стати за нього на олеські вали – то набагато важче! Речнику повсталих смердів, а скажи – ти любив узагалі кого-небудь, навіть оту Орисю?

      – Майстре! – скрикнув Арсен і стишився ураз. – Майстре…

      Він закрив долонями обличчя і вибіг з рундука.

      «Хто сказав ці слова – Владика, чи вони в мені самому обізвалися так жорстоко й боляче?» – стугоніло, стукало, било молотком по мозку.

      Не тямлячи, куди йде, Арсен опинився уверху Руської біля Босяцької хвіртки, завернув. Куди йти?.. В Олесько іти, вдертися до двору Давидовича, вбити, викрасти… плювок Орисин утерти з лиця… умерти на валах… Латинська хвіртка… Кноффель… Яке вузьке місто… Татарська брама… Краківське передмістя… Краківський жак при Ягеллонському університеті, професорська тога, скоморох, блазень… рогата беретка бакалавра… Бляхарська вулиця, так багато людей у ярмулках, у сукманах з жовтою латкою на грудях… Dzіwna rzecz, że pan ekzaktor… Вірменська… On z żydamі woіnę toczy… Та може, я за ці гроші сина утримую в Ягеллонському університеті!.. Поцілуй легенько, гусляре, не зрани дуже. Ти ж душу продаєш, а що придбав – вино і курв? А що придбав…

      Втомлений, задиханий зупинився перед відчиненою брамою, крізь яку проглядало тісне подвір’я, оточене високим муром. З подвір’я стрімко вверх ведуть рипучі сходи… Чому я йду сюди, не треба… Ти русин, а я жидівка Ханка, і ми обоє по вулицях волочимося… Я ж не хочу її, чого я йду?.. А син її учиться там, де вчився я… Я мусив кинути, бо не мав мами-повії… А він ще не кинув?

      – Музикант?! – звела чорні дуги брів жінка з пивними очима й слідами колишньої вроди на обличчі. – Не сподівалася. Начельний музикант патриціанської лазні – до мене? Як мило!.. Тільки я зайнята… Але заходьте, заходьте, уже давно по всьому, ми п’ємо вірменський нектар, а цей чоловік, – Ханка показала на чорновусого кавказця, – приїхав з таких далеких світів, які нам і приснитися не можуть… А що за вèна в них!.. Сідайте, сідайте, русинський музиканте, ви тоді так несподівано зникли, а я перед вами в боргу… – лепетала повія і була стурбована: ану ж підніме кавказець бучу, і вона втратить свіжого клієнта!

      – Я на хвилинку, пані… – Арсен аж тепер зрозумів, що вчинив глупо, зайшовши сюди. Розради шукати в Ханки? – Я проходив вулицею попри вашу браму й згадав… Ви тоді казали… Я сам там учився… Ваш син далі в Ягеллонському?

      – Пам’ятаєте? Як мило! Вчиться, вчиться мій Шимон, поки мама живе на світі – вчиться… А я, бачите, яка ще працьовита! – безсоромно засміялася.

      Злегка сп’янілий кавказець світив білими зубами в добродушній усмішці – йому