Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

борщем. Солдат одним карабіном захищає одну голову, а одним дурним язиком може згубити не тільки власну голову, а й цілий загін». Звідкіля й куди їдемо – це військова таємниця. Нічого ми не знаємо й нічого не скажемо.

      Стрілочникова дружина аж рота роззявила:

      – Хто б міг подумати! Мале, а говорить як старе. Твоя правда: багато шпигунів крутиться біля військових. Одягне абиякий солдатський мундир і починає випитувати все, а потім – гайда до ворога.

      І з великої поваги до хлопців вона не лише напоїла їх чаєм, а ще й ковбаси дала. Мацюсеві сніданок здався дуже смачним, тим більше, що нарешті він і вмився як слід.

      – Королівський поїзд, королівський поїзд! – пролунало знадвору.

      Фелек і Мацюсь вилізли на драбину, що стояла біля хлівця стрілочника, й дивилися.

      – Їде.

      Гарний пасажирський поїзд з великими вікнами під’їжджає до станції. Оркестр грає державний гімн. У вікні вагона стоїть добре відомий Мацюсеві військовий міністр. Очі міністра стрілися на мить з Мацюсевими очима. Мацюсь здригнувся й швидко нахилився: що б сталося, якби міністр його пізнав? Але міністр не міг пізнати Мацюся: по-перше, тому, що він був заклопотаний дуже важливими справами, а по-друге, тому, що після втечі Мацюся, яку старший міністр приховав від усіх, – про що мова буде далі, – з ним прощався в столиці підроблений Мацюсь. Міністр іноземних справ радив приготуватись до війни з одним, а воювати доводиться аж з трьома королями. Отож у військового міністра було про що думати: «Легко сказати «йди і воюй», коли на тебе суне аж троє». Що з того, що він переможе одного чи двох, коли третій його здолає. Солдатів, можливо, й вистачило б, та бракує карабінів, гармат, одягу. І міністрові спав на думку такий план: кинутись раптово, розбити першого ворога, забрати в нього все, що він приготував для війни, а тоді вже взятися до другого.

      Мацюсеві було трохи неприємно дивитися, як військо салютувало міністрові, як йому підносили квіти і безперервно грав оркестр. «Це все належить мені», – подумав він. Та, маючи у серці справедливість, Мацюсь тут-таки пояснив сам собі: «Так, легко ходити й салютувати, слухати музику й брати букети. Але скажи мені, мій Мацюсю, чи зміг би ти куди послати військо, якщо не знаєш географії?»

      Справді, що знає Мацюсь? Знає кілька річок, гір, островів, знає, що земля кругла і обертається навколо осі. А такий міністр повинен знати всі фортеці, всі дороги, повинен знати кожну стежку в лісі. Мацюсів прапрадід виграв великий бій тому, що, коли ворог вів на нього війська, прапрадід сховався в лісі, переждав, доки той зайде в гущавину, а сам зарослими стежками напав з тилу й розбив вороже військо дощенту. Ворог сподівався, що зустріне військо прапрадіда попереду, а зненацька зазнав удару з тилу, ще й змушений був відкотитись у болото.

      А хіба Мацюсь знає свої ліси й болота? Тепер він, звичайно, вивчить їх, побачить усю свою державу. А якби сидів у столиці, то знав би тільки свій королівський сад.

      Солдати слушно сміялися з Мацюся. Мацюсь ще дуже малий і малоосвічений король. І, можливо, погано, що війна так рано вибухнула. Якби вона розпочалася