Місто. Роман Іваничук

до скриньки Пандори і випускають на світ найстрашнішу заразу – ідею знищення в ім’я знищення. Ім’я цього філософа Ніцше.

      Не соромся, мій добрий приятелю Страусе, назвати нині це ім’я: виплодки Ніцше зірвалися з прив’язі.

      Що робити мені? Та хіба те, що робить цей зображений на кахлі мандрівник: звести очі угору до свого божка і просити в нього поради. Ми ж нічого не означаємо. Що таке троє людей супроти сили, яка завоювала всю Європу і йде далі?.. Не те я говорю – треба брати зброю в руки, треба нині зробити остаточні розрахунки і запропонувати свій винахід військовому комісаріатові. Ха… Хіба вони матимуть час його вивчати – тепер, коли над головами рвуться снаряди? Поки я доберуся до комісара, мене вб’ють, і принесу я не більше користі, ніж черв’як… А зрештою, хто ті, які назвали себе людьми? Може, для вищих істот ми ті ж черв’яки? Ми ж піддаємося найнижчому інстинкту – кровожерству, ми не вміємо порозумітися з найближчими сусідами… Бджоли! Філософ Метерлінк вважає їх розумними істотами. А якщо насправді в них є інтелект, то ще не знати, чи вони вважають собі рівним Метерлінка? Людина безнадійно зарозуміла: не вміючи знайти спільну мову з єдинокровними братами по планеті, вона хоче здолати швидкість звуку, хоче збагнути швидкість світла, прагне перемогти земне тяжіння, мріє зустрітися з інопланетними істотами і не задумується над тим, що ті істоти можуть оцінити людину не вище, ніж людина блоху. Та вони напевно нас знищили б нині за те, що ми зневажили священний закон природи, котрий утверджує життя, а не смерть.

      А може, природа випробовує сьогодні людство – останній і тому такий недосконалий продукт свого творення? Ви погляньте, яка доцільність існує у рослинному і тваринному світах. Яка гармонія! Може, тому, що ці світи створені раніше від людей і вони встигли удосконалитися, а людина перебуває ще в стадії творення? Бо чому одному випадає щастя, а іншому горе, одному ґеній, а другому ідіотизм, комусь краса, а комусь потворність?.. Нас природа поставила перед собою, мов перед незрозумілою машиною, механіки якої ми не знаємо… То якщо весь світ непізнаний, як же тоді ми можемо пізнати логіку окремих речей – хоча б нинішньої події?

      Господи, як легко стати песимістом… Де ж ділася моя виплекана роками оптимістична перспектива праці? Почекай, Богдане… Я, старий атеїст, вдамся зараз до Біблії. Послухай. Бог створив людину шостого дня. Людина була найкращим його творивом, і втомлений Господь вдовольнився її зовнішністю. Тепер Господь спочиває, в нього ще неділя, і нам протягом цього довгого дня Божого відпочинку полишено право вдосконалювати свій внутрішній світ самим. Тому ми мусимо пізнавати невідоме без Божої допомоги, а пізнаючи, робимо помилки, сердимо природу, і вона нам помщається. Ми іноді втомлюємося, стаємо на мить байдужими, а тоді з нас самих виповзає закладений природою порок. Природа умисне його заклала – для нашого випробування і гарту. Щоб ми самі на своїх помилках училися. Вона ще довго чекатиме, поки ми станемо розумними