Название | Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки |
---|---|
Автор произведения | Едмунд Гусерль |
Жанр | Философия |
Серия | Бібліотека класичної світової наукової думки |
Издательство | Философия |
Год выпуска | 1939 |
isbn | 978-966-03-8041-7 |
Уже зрозуміло, в якому сенсі йтиметься про питання генези. Це не перша (історична й у самому індивіді у відповідному сенсі історична) генеза і також не генеза пізнання у будь-якому сенсі, а те створення (Erzeugung), через яке виникає як судження, так і пізнання в його первинному образі, в самоданості, – створення, яке завжди у будь-якому повторенні дає те саме, те саме пізнання. Пізнання так само, як і судження, те, про що судять як таке, не є реальним моментом пізнавального акту, який у повторенні завжди був би тим самим, а чимось на кшталт «іманентного», яке у повтореннях є самоданим як ідентичне. Одне слово, воно є не реально або індивідуально іманентним, а ірреально іманентним, позачасовим.
b) Опосередковані й неопосередковані очевидності та необхідність повернення до суто безпосереднього пізнання
Отже, якщо ми всередині передданого нам розмаїття суджень розрізнили очевидні судження, які можна знову відтворити в первинній очевидності, й неочевидні судження, які не дають очевидності, то ще недостатньо з числа очевидних суджень вибрати будь-який приклад, щоби на ньому вивчати виникнення предикативної очевидності з предметної, допредикативної очевидності. Очевидних суджень також стосується протилежність опосередкованості й безпосередності. Опосередковані, наприклад висновок умовиводу, є результатами обґрунтувань, які спираються на безпосереднє пізнання. Вони справді є актуальним пізнанням, якщо весь
Про очевидність чіткості див.: «Логіка» § 16, а, с. 49 і наступні.