Пригоди Гекльберрі Фінна. Марк Твен

Ніхто з твоїх родичів грамоти не вчився – всі неписьменні померли. Я сам письма того не тямлю, а він – он куди тягне! Ще й дозволяє собі отако козиритися! Е, ні! Я не з таких, щоб усе те стерпіти, чуєш? А почитай-но мені, я послухаю.

      Я взяв книжку й почав читати щось там про генерала Вашингтона та війну. Послухавши мене не більш як півхвилини, він бабахнув по книжці кулаком – та так, що вона полетіла через усю кімнату.

      Він мовив:

      – Правду казали. Читати ти вмієш. А я, було, не повірив. Ну, тепер, гляди мені, кинь пиндючитись! Я такого не попущу! Я наглядатиму за тобою, мій голубе. Впіймаю коло тієї школи – шмагатиму, аж дрантя летітиме! Чого доброго, ще в релігію вдаришся! Ну й синочок, бодай він запався!

      Він узяв до рук розфарбований синім та жовтим малюнок з коровами та хлопчиком і запитав:

      – А це що таке?

      – Це мені дали за те, що я добре вчуся.

      Він подер малюнок на дрібненькі клаптики і сказав:

      – Я дам тобі щось куди краще: доброї ременяки!

      Він хвилинку побурчав і помимрив собі під ніс, а далі мовив:

      – Чи ти ба, яке пещене! І ліжко в нього, і простирадла, і дзеркало, і килимок на підлозі, а рідний батько повинен разом зі свиньми в чинбарні валятися. Ну й синочок, бодай він запався! Стривай, стривай, я з тобою розрахуюсь, я відучу тебе від усіх тих витребеньок! Іч, як запанів голубчичок! Кажуть, що розбагатів. Яким же це робом? Га?

      – Брешуть – отаким робом.

      – Помалу, помалу! Ти як зі мною розмовляєш? Не дратуй мене, бо терпець мені от-от увірветься! Я кручуся вже два дні в містечку, і скрізь тільки й мови, що про те, як ти розбагатів. Я чув про це й на річці – нижче містечка. Того я й приїхав. Ти мені ті гроші на завтра приготуй – вони мені потрібні.

      – Немає в мене ніяких грошей.

      – Брехня! Вони в судді Тетчера. Ти їх забери. Вони мені потрібні.

      – Кажу ж вам, немає в мене ніяких грошей! Запитайте в судді Тетчера, він вам скаже те ж саме.

      – Гаразд. Я в нього запитаю; я його примушу видобути гроші з гамана. Я йому покажу! А скільки в тебе в кишені є зараз грошей? Вони мені потрібні.

      – В мене один-єдиний долар, та й той мені самому потрібний на…

      – Мені байдуже, на що він тобі потрібний… Ану давай його сюди!

      Він узяв долара й кусонув його, щоб узнати, чи не фальшивий, а тоді сказав, що піде до містечка купити собі віскі, бо в нього, мовляв, цілісінький день і краплини в роті не було. Вибравшись на дах комори, він знову просунув голову у вікно й вилаяв мене за те, що я кирпу гну та намагаюся зробитись розумнішим за нього. Я гадав, що він уже зовсім пішов, аж зирк – а він знову вернувся, просунув голову у вікно й наказав мені, щоб я не забув про школу, а ні – то він мене підстереже і почастує добрячою березовою кашею.

      На другий день, напившись в дим, батько подався до судді Тетчера, облаяв його і вимагав, щоб той віддав мої гроші, але нічого він не добився; і тоді він погрозив, що примусить повернути гроші через суд.

      Суддя Тетчер і вдова подали до суду прохання, щоб мене забрали