Пригоди Гекльберрі Фінна. Марк Твен

Читать онлайн.
Название Пригоди Гекльберрі Фінна
Автор произведения Марк Твен
Жанр Детские приключения
Серия
Издательство Детские приключения
Год выпуска 1884
isbn 978-966-03-8045-5



Скачать книгу

повз мене, – дивився на них з-за кущів.

      Кілька пташат шугнуло над нами: пролетять ярдів зо два та й сядуть, а тоді знов угору. Джім сказав, що то на дощ. Мовляв, є така прикмета: якщо курчата починають отак спурхувати – обов’язково буде дощ. Тож, мабуть, і лісові пташата проти дощу роблять те ж саме. Я хотів упіймати кілька пташеняток, але Джім мені не дав. Сказав, що тим я накликав би на себе смерть. Він розповів, що, коли його батько тяжко занедужав, а комусь із дітей заманулося впіймати пташку, стара бабуня сказала, що батько помре, – і він таки помер.

      Джім сказав також, що не треба перелічувати припасів, з яких мають обід готувати, бо з того не буде добра. Не буде добра й тоді, коли витрушувати скатертину після заходу сонця. А ще він сказав: коли людина має бджоли й помре, то бджіл обов’яково треба про те сповістити не пізніш, як на другий ранок, ще до схід сонця, а ні, то бджоли охлянуть, перестануть працювати й загинуть. Джім сказав, буцімто бджоли не кусають дурнів, та я в те не вірю: я сам частенько порався коло бджіл, але й жодна мене не вкусила.

      Про всяке таке чував я й раніше, але не про все. Джім знав багато прикмет; сам він запевняв, що знає їх до лиха. На ділі якось виходить так, сказав я, що майже всі прикмети віщують лихо, і запитав Джіма, чи немає щасливих прикмет. А він і каже:

      – Та є там трохи, та й з тих ніякого пуття. Навіщо тобі знати, що от-от до тебе щастя присуне? Щоб його сполохати?

      І додав:

      – Якщо в тебе волохаті руки й волохаті груди – так і знай, що забагатієш. Ну, з такої прикмети хоч якась користь, – бодай надієшся на майбутнє. А то, гляди, спершу тобі доведеться довго бідувати, і ти, чого доброго, візьмеш та з горя й заподієш собі смерть, якщо не знатимеш наперед, що згодом забагатієш.

      – А в тебе руки й груди волохаті, Джіме?

      – Чого, хлопче, питаєшся? Хіба ж і сам не бачиш, що волохаті?

      – Ну, то як же? Ти багатий?

      – Ні, але я був уже раз багатий і, може, знову колись забагатію. Одного разу я мав чотирнадцять доларів, але почав гендлювати, і все пішло нанівець.

      – Чим же ти гендлював, Джіме?

      – Та спочатку товаром.

      – Яким товаром?

      – Ото, яким товаром? Звісно, що живим. Купив за десять доларів корову. Але більш не буду кидати грошей на вітер. Та корова у мене здохла.

      – Виходить, ти втеряв десять доларів?

      – Ні, втеряв я не всі. Тільки близько дев’яти доларів, бо взяв за шкуру й лій долар і десять центів.

      – То в тебе лишилося п’ять доларів і десять центів. Що ж, ти гендлював і далі?

      – Еге. Ти ж знаєш одноногого негра, того, що старому містерові Бредішу належить? Тож отой негр та відкрив банк і сказав, що кожен, хто покладе туди одного долара, за рік отримає цілих чотири. Усі негри поробили вклади, та тільки грошей у них було мало. Я єдиний мав їх таки багатенько. От мені й закортіло дістати більш як чотири долари, і я йому сказав, що, коли він мені стільки не дасть, я й сам відкрию банк. Звісно, тому негрові страх не хотілося, щоб і я банк відкривав, бо в нас на два банки роботи