Пригоди Тома Сойєра. Марк Твен

й сам міг би назбирати хоч тисячу.

      – То чого не назбираєш? Ти ж сам добре знаєш, що не зміг би. Це, як на мене, дуже ранній кліщ. Чи не перший цього року.

      – Слухай, Геку, хочеш, я дам тобі за нього свого зуба?

      – Ану покажи.

      Том дістав із кишені папірець і обережно розгорнув його. Гекльберрі заздро обдивився зуб. Спокуса була велика. Нарешті він запитав:

      – Справжній?

      Том підняв верхню губу й показав дірку.

      – Ну гаразд, – сказав Гекльберрі. – Згода.

      Том поклав кліща в коробочку від пістонів, де ще недавно сидів кусючий жук, і хлопці розійшлися, кожен вважаючи, що зробив вигідний обмін.

      Діставшись до школи – рубленого будинку, що стояв осторонь від інших, Том зайшов до класу ходою людини, яка страшенно поспішає. Він почепив капелюха на кілок і заклопотано шмигнув на своє місце. Учитель, сидячи, мов на троні, у своєму великому плетеному кріслі, куняв, заколисаний сонним гомоном класу. Томова поява збудила його.

      – Томасе Сойєре!

      Том знав, що, коли його називають повним ім’ям, нічого доброго не жди.

      – Слухаю, сер!

      – Підійдіть сюди. Ви, сер, як завжди, спізнилися. Чому?

      Том хотів уже відбутися якоюсь брехнею, аж раптом побачив дві довгі золотисті кіски, що спадали на спину, – і миттю впізнав їх, наче його вдарило електричним струмом кохання; побачив і те, що єдине вільне місце на дівчачій половині було поряд із нею. І він хоробро випалив:

      – Я спинився побалакати з Гекльберрі Фінном!

      Учитель аж остовпів і розгублено втупив очі в Тома. Гомін у класі затих. Усі були зачудовані: чи він при своєму розумі, цей відчайдух?

      – Ви… ви що? – перепитав учитель.

      – Спинився побалакати з Гекльберрі Фінном.

      Помилки бути не могло.

      – Томасе Сойєре, це найзухваліше зізнання, яке я будь-коли чув. За таку провину лінійки мало. Зніміть куртку!..

      Вчителева рука працювала, аж поки стомилась, а запас різок помітно зменшився. Потім пролунав наказ:

      – А тепер, сер, ідіть і сядьте з дівчатами! Хай вам буде це наукою.

      Хихотіння, що перебігло по класу, начебто збентежило хлопця, та насправді він збентежився скоріш від побожного трепету перед своїм новим, ще не знаним кумиром і боязкої радості, що йому так нечувано поталанило. Він сів на краєчок соснової лави, і дівчинка, труснувши голівкою, відсунулася далі. Всі навколо підштовхували одне одного, переморгувались і шепотілися, але Том сидів тихо, поклавши лікті на довгу низьку парту, і, здавалося, цілком заглибився в книжку.

      Поступово на нього перестали звертати увагу, і в класі знов почувся звичний монотонний гомін. Том почав нишком позирати на дівчинку. Вона помітила це, невдоволено скривилась і на якусь хвилину навіть відвернулася. А коли нишком повернула голову, перед нею лежав персик. Дівчинка відштовхнула його. Том тихенько присунув знову. Вона знову посунула персика вбік, але вже не так сердито. Том терпляче повернув його на місце. Вона більш не відсувала його. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьми, в мене є ще». Дівчинка поглянула на дошку, але обличчя її лишилося