Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Читать онлайн.
Название Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю
Автор произведения Іван Драч
Жанр Публицистика: прочее
Серия
Издательство Публицистика: прочее
Год выпуска 2017
isbn 978-966-03-7764-6



Скачать книгу

і надмірними нарахуваннями, – Гаркуша з’являвся перед такими, забирав неправедно ними нажите, брав собі, та не для себе. Він їздив сам і, маючи велику кількість у всьому тутешньому краї вірних людей, дізнавався про бідні сімейства, погано влаштовані…»

      Як бачимо, Гаркуша взяв на себе затяжку місію унормовувача розподілу матеріальних благ у суспільстві. Та державна машина скрутила в’язи удосконалювачу суспільства. Гаркушу було спіймано і заслано до Сибіру. Сковорода ж мав обминути всі Сцілли і Харібди тогочасного законодавства, щоб донести до народу свій ідеал вільної людини у вільному суспільстві – республіці.

      II. Людина, яку ловив світ

      Передусім уважно придивімося до автопортрета Григорія Сковороди 1783 року, який постає перед нами зі слів архангела Гавриїла:

      «Братіє моя люб’язна! Одверніть очі ваші ангельські од содомлян і придивіться-но до цього мандрівника на землі, що гряде перед вами. Він крокує з жезлом веселими ногами урочищами і спокійно виспівує: «На землі я пришелець, не сховай від мене заповідей твоїх».

      Співаючи, повертає зір то праворуч, то ліворуч, то на обрій; то на горбі спочиває, то біля джерела, то на траві зеленій; їжу споживає непритворну, але він їй сам, як мистецький співак пісні простій, смаку додає.

      Спить він пресолодко і тими ж Божими видіннями вві сні чи поза сном насолоджується. Встає на світанку свіжий та надіями сповнений…

      День його – вік його і єсть наче тисяча літ, і за тисячу літ нечестивих не продасть його. Він по світові найзлиденніший злидар, але по Богові – багатир з найбагатших.

      Чи не чуєте, що сей пішаниця співає?

      Та як же не чувати? – вигукнули архангели. – Він руками вимахує і пісню отую співає: «На шляху зустрічей твоїх насолоджуюсь, як у багатстві всілякому».

      Він єдиний нам є наймилішою для очей відрадою поза всіма содомлянами. Ми ж бо його спізнали. Це ж є друг наш – Даниїл Варсава».

      Так з космічних висот, із щирою веселістю диригуючи сонмом архангелів, творить Сковорода свій автопортрет, поєднуючи земне з небесним. По своїй духовній силі він дорівнює мистецьким характерам дантівської амплітуди.

      Як же нам створити портрет філософа? Яким рентгеном просвітити товщу століть? З яких незамулених джерел можна найдостовірніше дізнатися про Сковороду – людину, приналежну своєму часові і своїм обставинам? Який був у нього характер? Як він усміхався, коли любив, і як стискувалися у нього кулаки і сходилися брови на переніссі, коли ненавидів? Як жива людина поступово перетворювалась у людину-легенду?

      Такими джерелами перш за все є його твори, особливо – вірші та листи. За віршами можна визначити биття його могутнього серця – апогеї знесень і крутоспади видно з його «Саду». Ніщо інше, як листи, не дає відчути так реально його інтимні сфери, дивовижне багатство його серця, яке буває то відчайдушно вразливим, то універсально чистим, осонценим зсередини.

      Спогади сучасників у багатьох випадках можуть наблизити нас до Сковороди,