Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

ніколи не ходили низько, але сьогодні зробили низький вчинок. Через вас підозра впала на чесного юнака, проти котрого і без того налаштовані всі ці люди. Ви розлучаєте його з дівчиною, котру він кохає і котра кохає його. Але ви ще не такі огиддя зробите, перш ніж помрете.

      Три блискучих діаманти впали з дерева на землю. Маленький чоловічок нагнувся, щоб підібрати їх, а коли знову глянув нагору – зелена дерев’яна клітка була порожня: срібна птаха випурхнула.

      Бурхливою радістю зустріли звістку про те, що діаманти випадково знайшлися в саду. І хто б міг подумати, що на них натрапив патер Браун. А сер Леопольд із висоти свого становища навіть сказав священику, що хоча й сам він і дотримується ширших поглядів, але готовий поважати тих, кого переконання схиляють до самітництва і відчуження від справ мирських.

      Гріхи графа Сарадайна

      Коли Фламбо їхав кудись, аби відпочити від своєї контори в Вестмінстері, він проводив зазвичай цей місяць вакацій у човні, такому крихітному, що нерідко йти на веслах в ньому було простіше, ніж під вітрилом. До того ж зазвичай він їхав у графства Східної Англії, де текли річки такі крихітні, що в далечіні човен здавався чарівним корабликом, що плив на всіх вітрилах по сухому, між полів і заплавних лук. У човні могли зі зручністю розміститися лише двійко людей, а решти місця ледь вистачало для найнеобхіднішого. Фламбо і вантажив в нього те, що власна життєва філософія привчила його вважати найнеобхіднішим. Він задовольнявся чотирма речами: консервована сьомга – на випадок, якщо йому забагнеться їсти; заряджені пістолети – на випадок, якщо йому доведеться битися; пляшка бренді – імовірно, на випадок непритомності; і священик – мабуть, на випадок смерті.

      З цим легким вантажем він і ковзав потихеньку вузенькими норфолкськими річечками, тримаючи шлях до узбережжя та насолоджуючись виглядом схилених над річкою дерев і зелених лугів, відображених у воді маєтків і селищ, зупиняючись, щоб порибалити в тихих заводях, і притискаючись, якщо можна так сказати, до берега.

      Як справжній філософ, Фламбо не ставив собі на час подорожі якоїсь мети. Разом із тим, як у справжнього філософа, у нього була якась причина. У нього був якийсь намір, до якого він ставився досить серйозно, щоб у разі успіху зрадіти гідному завершенню подорожі, але і досить легко, щоб невдача його не зіпсувала. Багато років тому, коли він був королем злодіїв і найвідомішою персоною в Парижі, він часто отримував найнесподіваніші послання з виразом схвалення, осуду або й навіть любові. Одне з них він не забув досі. Це була візитівка в конверті з англійським штемпелем. На звороті зеленим чорнилом було написано французькою: «Якщо ви колись підете від справ і почнете респектабельне життя, то відвідайте мене. Я хотів би познайомитися з вами, бо знайомий з усіма іншими видатними людьми нашого часу. Дотепність, із якою ви змусили одного сищика заарештувати іншого, становить прекрасну сторінку історії Франції».

      На лицьовому боці картки було витончено