Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

ж будинку, навіть ще безпечніше. Всі підозри неминуче впадуть на готель, і якщо хтось здогадається, що у всьому винен один із сотні відвідувачів, довести це не вдасться ні за що на світі. А справжній вбивця залишиться в тіні і щасливо уникне відплати.

      – Навіщо ж йому взагалі знадобилося вбивати? – поцікавився інспектор.

      Патер Браун встав і почав діловито підбирати папери, які впустив у хвилину подиву.

      – Дозвольте звернути вашу увагу, – з посмішкою сказав він, – на матеріали для майбутньої книжки про життя і творчість покійного Джона Реґлі. А краще згадайте його власні слова. Пам’ятаєте, як він погрожував вивести на чисту воду шинкарів? Йшлося про звичайнісіньку аферу – незаконну оборудку між власником і постачальником, унаслідок якої заклад набуває монополію на торгівлю алкоголем у всій окрузі. Не те щоб шинок потрапляв у рабську залежність від постачальника, бо від таких махінацій страждали тільки відвідувачі. Якби Реґлі виконав свою погрозу, дійшло б до суду. І тоді хитрий Джукс, слушної миті, коли бар був порожнім, проник за шинквас і підмінив пляшку. Як на гріх, у цей же час у барі з’явився незнайомець у шотландському плащі і зажадав віскі. Джуксові нічого не залишилося, як прикинутися барменом та обслужити клієнта. На його щастя, відвідувач впорався з віскі «нашвидкуруч».

      – А ви нашвидкуруч розкрили злочин, – підхопив Ґрінвуд. – Треба ж було відчути недобре в абсолютно порожньому барі! Ви з самого початку підозрювали Джукса?

      – Він розмовляв, як багатій, – ухильно відповів патер Браун. – А знаєте, яким голосом промовляють багаті люди? Я й задумався: ці чесні хлопці заледве зводять кінці з кінцями, а Джукс розмовляє таким мерзенним голосом, немов у нього грошей повні лантухи. А коли я помітив його шпильку з великим блискучим каменем, я вже не сумнівався, що він шахрай.

      – Тому що камінь фальшивий? – недовірливо спитав Ґрінвуд.

      – Ні, тому що він справжній, – відповідав патер Браун.

      Людина в пасажі

      Двійко осіб одночасно вступили у вузький пасаж, що йде уздовж театру «Аполлон» у дільниці Адельфея. Передвечірні вулиці щедро заливало м’яке невагоме світло сонця, що заходить. Проїзд був досить довгий і темний, і в протилежному кінці кожен розрізняв лише темний силует іншого. Але і з цього чорного контура вони відразу один одного впізнали, бо зовнішність обох була дуже помітна, а вони ще й люто ненавиділи один одного.

      Вузький пасаж сполучав одну з крутих вулиць Адельфеї з бульваром над річкою, що віддзеркалює всі фарби західного неба. Один бік проїзду творила глуха стіна – у цьому будинку містився старий зубожілий ресторан при театрі, в цю годину зачинений. По інший бік у пасаж у різних його кінцях виходили двоє дверей. Ні ті, ні інші не були звичайним службовим входом до театру. Це були особливі двері, для обраних виконавців, і тепер ними скористалися актор та акторка, котрі грали головні ролі в шекспірівській виставі. Такі персони люблять, коли у них є свій окремий вхід і вихід, аби