Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

зі своєї кімнати і, прямуючи до виходу, зазирнув у довгу залу, оздоблену в химерному східному стилі. По залі розлився білястий ранковий серпанок, кожен предмет обстановки було видно з усією виразністю, і так само чітко було видно труп Джона Реґлі. Скуйовджений, скоцюрблений дідуган лежав у кутку, а з грудей його стирчав ніж із важким руків’ям.

      У готелі ще спали. Намагаючись уникати галасу, патер Браун піднявся в кімнату інспектора Ґрінвуда, і скоро обидва приятелі мовчазно стояли біля трупа.

      – Не будемо поспішати з висновками, – вимовив нарешті поліціянт, – але і заплющувати очі на очевидне також не можна. Треба ж: ще вчора я казав саме про такі злочини. Пам’ятаєте нашу вчорашню розмову?

      – Так-так, певна річ, – неуважно кивнув священик.

      – Я тоді мав на увазі, що вбивству, яке задумав релігійний фанатик, запобігти неможливо. Адже цей азіат, мабуть, вважає, що, якби йому на шибеницю, то й бути відразу в раю: він же заступився за честь пророка.

      – Та ніби все й так. Ви правильно розсудили, що тільки у нашого приятеля-мусульманина був привід кинутися з ножем на старого джентльмена. Іншим воно начебто ні до чого. Але, мені здається… – патер Браун зам’явся, кругле обличчя його стало непроникним.

      – Що таке?

      – Ви, мабуть, здивуєтесь, але, мені здається, – задумливо протягнув священик, – мені здається, не так уже й важливо, хто вдарив небіжчика ножем.

      – Я щось ніяк не можу допетрати? Це що – нова мораль? Або стара казуїстика? Невже єзуїти тепер потурають убивцям?

      – Я ж не сказав, що нам немає діла до вбивці. Може статися, що ніж у старого всадив вбивця. А може, і зовсім інша людина. Адже від вбивства до удару ножем пройшло чимало часу. Ви, ймовірно, хочете зняти відбитки пальців із руків’я, але не надавайте їм великого значення. Схоже, комусь дуже було треба встромити в небіжчика ніж. Звісно, мета у нього була не дуже благородна, але все ж не вбивство. Правда, щоб у цьому переконатися, довелося б іще раз напустити на небіжчика когось із ножем.

      Інспектор пильно подивився на співрозмовника:

      – Це ви про…

      – Це я про лікаря. Справжню причину смерті покаже розтин.

      – Швидше за все, ви маєте рацію. Вже щодо ножа – це точно. Ну що ж, доведеться дочекатися лікаря. Хоча і так зрозуміло, що він підтвердить ваш здогад. Крові натекло зовсім небагато. Річ ясна: ножем вдарили в давно остиглий труп. Але навіщо?

      – Вочевидь, аби звалити провину на мусульманина, – відповів патер Браун. – Це, певна річ, підлість, але все ж таки не вбивство. Хтось – не обов’язково вбивця – надумав навести тінь на ясний день.

      – Таке мені й на гадку не спадало, – зізнався інспектор. – А чому, власне, ви так вирішили?

      – Тому, що вчора, коли ми увійшли в цю моторошну залу, мене надзвичайно збентежила одна думка. Пам’ятаєте, як я сказав, що тут дуже легко вбити? Вам здалося, що я маю на увазі цю безглузду зброю, але я в цей час думав зовсім про щось зовсім інше.

      Кілька годин поспіль інспектор