Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories. Гілберт Кіт Честертон

[8] свого старого батька в Нортамберленді. Старому далеко за сімдесят, і він рано чи пізно піде. Але як бути з post, якщо можна так сказати? Що станеться з його грішми, замком, підйомними мостами? Це чудовий стародавній замок, і він, як і раніше, чогось таки вартий, але, як не дивно, він не відзначений в заповіті. То ж ви бачите, з ким маємо справу. Питання в тому, як сказав котрийсь герой Діккенса, чи прихильний старий.

      – Якщо він прихильний до свого сина, то краще для вас, – зауважив патер Браун. – Ні, боюся, я нічим не зможу вам допомогти. Мені ніколи не доводилося зустрічати сера Джона Масґрейва, і, наскільки я знаю, дуже мало хто бачиться з ним. Вочевидь, ви маєте спитати у нього самі, перш ніж позичати молодому джентльменові кошти вашої фірми. Чи не з тих він, кого частенько залишають без пенса?

      – Сумніваюся, – відповів той. – Він дуже популярний, блискучий розум і значна постать у товаристві, але більшу частину часу живе за кордоном. Крім цього, він був журналістом.

      – Що ж, – сказав патер Браун, – це ще не злочин, принаймні не завжди.

      – Дурниці, – несподівано запропонував Ґренбі. – Ви знаєте, що я маю на увазі, він – перекотиполе. Був журналістом, лектором, актором, ким тільки він не був. То на чому я зупинився?… Втім, ось і він.

      І правник, нетерпляче походжаючи порожньою галереєю, несподівано обернувся і на бігу влетів в іншу, заповненішу кімнату. Він поспішав назустріч високому, добре одягненому молодику з короткою стрижкою та закордонною борідкою.

      Ці двоє пішли балакаючи, й якийсь час патер Браун ще стежив за ними короткозорими примруженими очима. Спостереження були, проте, перервані поспішною, але своєчасною появою його племінниці Бетті. На превеликий подив дядька, вона потягнула його назад у порожню залу і посадила на стілець, що нагадував острівець посеред повені.

      – Мені треба щось вам сказати, – почала вона. – Це так безглуздо, що ніхто, крім вас, не збагне.

      – Ти мене переоцінюєш, – сказав патер Браун. – Це не про те, про що почала розповідати твоя матінка? Заручини чи щось таке… Так, про заручини вже пішов поголос.

      – Вам відомо, – спитала вона, – що вона хоче видати мене за капітана Масґрейва?

      – Ні, – відповів патер Браун після певних роздумів. – Капітан Масґрейв, здається, дуже популярний тепер.

      – Природно, ми дуже бідні, – продовжувала вона. – Нам кажуть, що не в грошах щастя, але від цього краще не стає.

      – А ти хочеш вийти за нього заміж? – поцікавився патер Браун, дивлячись на неї з-під напівзаплющених повік.

      Вона опустила очі і відповіла, стишивши голос:

      – Гадала, що хочу. Тобто це я зараз думаю, що гадала… Але я тільки що дуже злякалася.

      – Що ж, розказуй…

      – Я почула, як він сміється, – промовила вона.

      – Ну, сміх допомагає спілкуванню, – зауважив священик.

      – Ні, ви не тямите, – сказала дівчина. – Зовсім не допомагає. В тому й річ, що він ні з ким не спілкувався.

      Вона помовчала, потім пояснила:

      – Я