Червоний горобець. Джейсон Метьюз

помідор. Влити яловичий бульйон, оцет, всипати цукру, солі та перцю. Бульйон має бути терпким та солодкуватим. Довести до кипіння й кип’ятити протягом години. Подавати гарячим з ложкою сметани і нарізаним кропом.

      2

      Наступного ранку в протилежних кінцях Москви, у двох різних кабінетах, витало невдоволення. В штаб-квартирі СВР в Ясенєві перший заступник директора Іван (Ваня) Дмитрович Єгоров читав рапорти про спостереження від ФСБ за попередню ніч. Слабке сонячне світло просочувалося крізь масивні вікна, які виходили на темний сосновий ліс, що оточував будівлю. Олексій Зюганов, миршавий начальник відділу контррозвідки, стояв перед його столом, не діставши запрошення сісти. Для близьких друзів – хоча, мабуть, тільки для матері – Зюганов, цей противний гном, був Льошею, але не цього ранку.

      Вані Єгорову було шістдесят п’ять, генерал-майор зі стажем. У нього була велика голова, лиса, за винятком пучків посивілого волосся над вухами. Широко посаджені карі очі, м’ясисті губи, широкі плечі, круглий живіт та великі м’язисті руки надавали йому вигляду циркового силача. Він носив стильний темний костюм з підкладкою, Ауґусто Карачені з Мілана, з темно-синьою краваткою. Його туфлі, блискуче-чорні, були від Едварда Ґріна з Лондона, прямо з дипломатичної пошти.

      На початку своєї кар’єри Єгоров був пересічним оперативником КГБ. Після кількох малоцікавих поїздок до Азії він переконався, що життя оперативника не для нього. Повернувшись до Москви, він узявся за внутрішню політику організації. Пропрацював на низці високопрофесійних посад, спочатку у сфері планування, потім в адміністрації і, нарешті, на новоствореній посаді генерального інспектора. Він брав активну та помітну участь у переході від КГБ до СВР в 1991-му, обрав правильну сторону під час невдалого перевороту КГБ того ж року, очолюваного Крючковим проти Горбачова, і в 1999-му його помітив флегматичний перший віце-прем’єр-міністр Володимир Володимирович Путін, білочолий скорпіон з апатичними блакитними очима. Наступного року Єльцин покинув Кремль, а Путін дивовижним, неймовірним способом до нього потрапив, і Ваня Єгоров чекав на дзвінок, який, він чудово це розумів, має скоро пролунати.

      – Я хочу, щоб ти про все подбав, – сказав йому тоді Путін під час стрімкої п’ятихвилинної ділової зустрічі у вишуканому кремлівському кабінеті, де коштовна деревина стін страхітливо віддзеркалювалася в очах нового президента. Вони обоє розуміли, про що йшлося, і Ваня повернувся до Ясенєва, спочатку третім заступником директора, потім другим, аж доки минулого року не переїхав у кабінет першого заступника директора, розташований на іншому боці встеленого килимом коридору від директорських апартаментів.

      Виборам минулого березня передували певні хвилювання, кляті журналісти та опозиційні партії дозволяли собі куди більше, ніж раніше. СВР наглядала за кількома дисидентами, працювала під прикриттям на виборчих дільницях і рапортувала про окремих опозиційних членів парламенту. Одному готовому до співпраці олігарху доручили