Спадкоємець. Сергій Залевський

для Марса нічого не означало, і було відносним – він не старів, їсти йому не потрібно було, емоції також були відсутні. Для виконання цього єдиного нескладного завдання у нього були усі ресурси і можливості, а оскільки чекати усі штучних особистості уміли добре, те виконання цього завдання для нього було простим і зрозумілим. Час тут не в рахунок.

      Юлі прокинулася серед ночі: їй приснився поганий сон: Макс помирав від незрозумілої хвороби в якомусь незнайомому їй місці – він був один і ніхто не міг йому допомогти, та і медицини поблизу не спостерігалося теж. Життя повільно покидало його, і він з нею прощався: картина, побачена нею немов наяву, настільки сильно уразила дівчину своєю реалістичністю, що від почуттів, що несподівано наринули, вона короткочасно втратила свідомість і відключилася, впавши назад на ліжко. Повторне пробудження відбулося через пару хвилин – Юлі ривком сіла на ліжку і спробувала зрозуміти, що ж вона тільки що бачила у своєму сні, але майже нічого не змогла згадати, оскільки дивилася у вікно. Адже усі знають, що якщо після пробудження подивитися у вікно, то сон гарантовано забувається – це вона взнала від своєї матері в дитинстві, коли її деякий час лякали в снах всякі бридкі і страшні монстри. Єдине, що згадалося, так це те, як її чоловік прощався з нею.

      – Ні-ні-ні, це тільки страшний сон – шепотіла вона, закривши очі і відганяючи від себе цю ману. Просто сон і нічого більшого – ще трохи більше місяця і Максик буде в Хамані.

      Руда спробувала відчути свого коханого – імплант, який їй поставили в Дівелі, часто давав їй такі можливості. Цього разу, із здивуванням вона усвідомила, що не відчуває зв'язку з ним – ні хороших, позитивних емоцій, ні також і поганих, таких, що тривожать і негативних дівчина не могла визначити. Це її трохи стривожило: її Максик неначе пропав, хоча серце їй підказувало, що він живий. Двоїстість внутрішніх відчуттів внесла в її мозок розгубленість і паніку: спочатку цей сон, лякаючий і незрозумілий, а потім ось ця порожнеча усередині неї.

      – Заспокойся, дурна – в космосі можуть бути всякі затримки і несподіванки, і нічого впадати в паніку від якогось сну – прямо, як в дитинстві – заспокоювала вона сама себе.

      Коли пройшов обумовлений час і Макс не вийшов на зв'язок, Юлі стала тривожитися і дала сама собі ще тиждень запасу – їй відчайдушно не хотілося вірити в погане. Коли і цей термін збіг, подруга вирішила спробувати офіційним шляхом дізнатися щось про долю її друга і корабля з його ідентифікатором. Відповідь їй не сподобалася: повідомлялося, що останній раз вказаний корабель зі своїм пілотом був помічений в транзитній системі Ласс-корт конфедерації Дівелі більше двох місяців тому – в конгломераті він так і не з'явився. Тут на руду навалилося важке почуття втрати, змішане з якимсь незрозумілим відчуттям невизначеності: Макса ніби і немає більше, і одночасно він є, але якось розмито – порожнеча у відчуттях тільки посилювала стан Юлі.

      Дівчина стала поступово замикатися