Спадкоємець. Сергій Залевський

що за часом, Марс?

      – З такими запасами зможу підтримувати вказаний пристрій близько тридцяти – тридцяти трьох років. Хоча, не можу розрахувати час виходу реакторів з ладу.

      – Це навряд чи – техніка надійна, навантаження мінімальне, думаю, вистачить і десяти відсотків потужності, а то і менше – сам визначиш рівень, все одно менше п'яти відсотків не можна за регламентом. Але усе це трохи пізніше – я ще трохи поброджу по цьому склепу.

      – Прийнято, бос, чекаю активації капсули.

      Деякий час наш герой ще літав на платформі по темних палубах мертвого рейдера, навіть побував в рубці і знайшов того типа, що пропонував прострілити шахтареві собі голову в прямому ефірі. Макс виявився правий – найманець захлинувся від своїх власних фекалій: зараз увесь шолом був шматком заледенілої сечі і лайна, що промерз наскрізь, де виразно проступало обличчя цього типу.

      – Ну що, отримав свою порцію задоволень? – зло усміхаючись, штовхнув тіло в скафі наш фахівець – не рий яму іншому, там може запросто виявитися твоє власне гівно, ха-ха-ха.

      Потім технолог повернувся в реакторний відсік рейдера і спробував зображувати з себе реаніматора заглушених реакторів, проте, як не пнувся і не пихкав, але його внутрішня енергосистема впритул не бачила цілі, куди вона могла б виплеснути трохи свого резерву – все було марно. Навіть новоутворення в кистях рук не допомогли – схоже, що ці крихітні точки в його структурі енергії були зовсім не атакуючими накопичувачами. У героя виникла думка, що це, швидше за все, просто розвиток його резерву – з часом вони б теж стали покращуватися, як сфера в його грудині. Витративши залишок дня – за звичкою, фахівець ділив добу на робочу частину і час відпочинку, землянин признався сам собі, що просто боїться наближення процедури занурення в анабіоз і всіляко його відтягує.

      Тому, поки не пропала рішучість, повернувся в «Фортер» і став роздягатися: обидва скафа акуратно повісив в шафку, парні мечі також акуратно уклав поруч, оглядівся востаннє і поліз в капсулу. Вирішивши, що втрачати даремно час не варто, а за тридцять років він гарантовано вивчить усі наявні у нього в нейромережі невивчені бази, проглянув список. З пакету «Технік по обслуговуванню великих космічних кораблів» залишалися невивченими ще дві, вірніше одна була на відмітці 52 %, а друга база досі не запускалася взагалі. Ще були древні бази з імпланта – тут було взагалі незрозуміло, що там буде з часом.

      Тому, використовуючи планувальник вивчення, встановив все, що було в один потік: все по порядку, поки не закінчиться останній доступний матеріал. Макс пам'ятав, що його природний показник швидкості засвоєння інформації дорівнював 2,8 одиниці – майже триразовий медичний розгін, і зараз він сумно роздивлявся свідчення таймера зворотного відліку нейромережі. Розумний симбіонт в його голові провів розрахунок і видав результат: «шість років вісім місяців і двадцять шість діб на засвоєння усього матеріалу в пакеті».

      – Ого як!